Про життя

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Щаслива посмішка
ЗВІДКИ ВОНО ВСЕ?

Синіє десь посеред Чернігівщини зелене і веселе село Щаснівка.
І живе в

Як зливу слів, як бурю кіс,
ридання розпустила:
де гострий зір,
де сміх шорсткий,
де муж,
що я любила?

Він був, як вітер, як роса,
на босі ноги в

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Вгамовується, тихіє
Вир базару.
Стомились люди, розбрелись.
Хто до хатів,
Хто до кав’ярні…
Сніг

Так мало споминів,
замало, щоб забути…

так тяжко бачити
в пустій кімнаті,
так тяжко йти
крізь двері, що ведуть
в пусту кімнату;

моїми

А там, ген,
Під ворітьми
В старого різб’яра,
Із дерева нарізані,
Оздоблені чарки.
Усякі:
Малі, великі і середні,
Товсті, тонкі й пузаті,
Зелені, сині і червоні

1
Блукаю
по відсутнім літі, —
порозкидане
гаряче листя
пропікає душу.

Запізніла жовч
заходить
у мою свідомість
і гіркотою
тривожить згадку
про

Мужчини і жікни
з більмом блукання
на очах
приходять і шукають
у моїх рядках
шляхів для їхнього
життя.

Мужчини
що відкривають рани,
замість уст,
що в

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Потік строкатий
Плив і плив
До річища базару
І біла вулиця
Чорніла на очах.

Приїхавши до Америки, я працював посудомийником

1
На потребі нью-йоркського “давнтавну”
все було захоплююче того року:
блимаючі виклики неонів,
переяскравлені уста

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Навстріч потокові,
Загрозливі зигзаги виробляючи,
Ривками рухався
Непоказний і сірий, наче шпак,

Роки стають відбулими,
кожний опівнічно
31 грудня.
Людей проймає жах,
вони спішать,
кожний розминається з собою,
губить відображення дитини
і переступає в новий

У вісімдесятім році
весна пізнилася у Джорджії,
не могла зазеленити
краєвиди,
ні вразити неспокоєм
душу.

Лише на голім дереві,
яке я оминав, проходячи
вилазило з

1. Хто має нюх

втягає запах кіс
і переймається лагідністю

втягає віддих
і його власкавлює
її весна

втягає запах статі
і гарячий сціп клітин

ЗЗОВНІ

прийнявши в себе очі
й невиразну форму уст
ти хочеш їх
ти хочеш білих рук
що розтягаютъ ніжність
по твоїм обличчі
по руках
грудях стегнах

З кожною весною
вигини дівчат вабливіють,
та їхні усміхи до мене
вкриті плівкою
поблажливости.

Їхні талії
стрункіші цього року
і обтикані мелодіями.

Я,

Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
Бо торкати поезію,
це торкати поезію,
це торкати нерви часу.

Бо торкати – це чути
мозок і жовч людини,
це розтинати жили
і

1
в полі червоніє кров дозріння
де-не-де сивіє жмут
питань

ти по кладці переходиш в осінь
і збираєш залишки
кохань

2

квіти нидіють і розчиняються
у

Пропихаючись тріщинами минулого, переступаючи по споминах, розгладжуючи пам’ять, що полотнами висить між кроквами століть — я увійшов крізь чорний Нотр Дам розп’ятись на старих коханнях, стекти

Із “Любов у трьох часах”

1
Коли уяву сколихнуть її уста,
розійдуться по тілі
жагою пестощів, жаданням губ;
коли цілунками наділить

закутає дівочим чаром,
лагідним

1
хай переллється із
дерев
на землю
як моє волосся
зелень
як густе зелене
тісто
у глибоку діжу
вечора
бо я
самотня

2

хай