Про життя

На деревах скипав неозбираний мед.
Володимир Сосюра — юний поет,
закосивши на фронті з недбальства світил,
заїздив у розбомблений
харківський тил.

Гайдамацька підошва

Були дощі.
Потім їх не стало.
Відходили важко, немов помирать.
Зі старого під’їзду крізь розбиті двері
вийшов рожевий деґенерат.
Біла льоля.
На грудях дзвіночок.
А що

Будда сидів на високій могилі,
Будда споглядав будяків цвітіння.
Навколо степи і баби похилі,
й країна — спорожнена тиха катівня.

Старий адвентист між мандрованих дяків
або ж

Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч – це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми –
сонце вгорі
і туман між деревами.

Діти його просвічують

Вона ще не виросла і не втратила голову
від чорної музики у власних зап’ястях
і світло з небес і початки голоду
в її долонях будуть за щастя

вона ще не падала на мокрі

Добре, добре, знищуй листи,
стирай номери, пали мости,
просто стирай, просто громи,
ми вдосталь мали цієї зими.
Знищуй коди, знищуй замки,
теплі промені серед ріки,
знищуй

Зима обступила місто,
для тих, хто тягається від самого ранку
без жодних справ
не найкраща пора.
Біси і пияки розбіглися по вокзалах,
гріються в кабінках для

Ой розкажи-но, Яри, и, и, но
(це ніби сповідь моя), —
яка полюбе дівчи, и, и, на
такого кретина, як я?

І. Малкович

З пафосом людинолюба, і з міною ідіота,
Я

— Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,
з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?
— Між нами зараз повітря. Я з нею просто живу,
так як діти живуть зі своїми

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого

Знайомі поховали сина минулої зими.
Ще й зима була такою – дощі, громи.
Поховали по-тихому – у всіх купа справ.
За кого він воював? – питаю. Не знаємо, — кажуть, — за кого він воював.

І що робити з усім цим тепер,
коли його дотики стали такі болючі й нестерпні,
коли він був із тобою,
коли він торкався тебе
обережно, мов річкової поверхні,

коли він брав

І ця любов із доторком біди,
і ці слова, які назавжди вивчив:
веди мене, мій звичний і убивчий,
мій чорний часе, — стримуй і веди.
Уздовж доріг — тривалих, золотих —
ходою

В цьому будинку вони колись і жили
бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби
лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити
в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях

Музика, очерет,
на долоні, руці.
Скільки пройде комет
крізь понадхмарр’я ці.

Як проступа тепло
через ріки, міста.
Все, що у нас було —
тільки ця висота.

Все, що

Навіть якби ти покинула ті місця
в яких народилась і де лишалась чекати,
де формувались риси твого лиця
і починались географічні карти,

навіть якби ти вживала чужі

1
Всяка риба мов політичний режим
починає псуватися з голови
ось і наша з тобою риба пірнає в чужий прибережний мул
ось і ми з тобою дивимось на нічну пенсильванію
на високі

Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки

Так відступало твоє дитинство —
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили — голосні й недолугі,
вплетені в

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Коли