Про життя

Є день Тетяни, день Миколи,
Є день святих Петра й Павла.
Є день значний у кожній долі,
Яка б та доля не була.

Коли, мов загнаного звіра,
Вам душу мука розпира,
До вас

кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо

кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають

Русалочка плаче вночі під мостами Дніпра –
вже й літо минає.
Минула любов, сигарета в руці догора –
і не догорає.

Три літа, чотири – відкрию вікно на Дніпро,
опівночі

Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово “Дунай”,

гуляймо весілля своїм дітям,
щоб не вмерло слово “коровай”,

розповідаймо казки своїм онукам,
щоб не вмерло слово

Забагато мистецтва у цьому нікчемному світі.
Забагато рим у тиші, що крає серце.
Забагато червоного – пристрасть, вона не така.
Принаймні, остання пристрасть.

Ні, це не кров, що

Прощаючись – можливо назавжди
напевно назавжди –
старі коханців чужому місті забрели сюди

два столики під липами стояли
вони собі сиділи і мовчали
і дівчина їм каву

За воротами світло зелене
в’ється, як виноградна лоза,
вийти — каже до мене —
І винести найзолотіші слова
для найтихішого гостя,
який у воротах став:
були його очі голі
І

Наша кожна закоханість кожна тісніша та ближча
смертоносною голкою вишито флер цей і дим
поверни місяць так щоб він падав на рідне обличчя
і тремти як художник і плач як убивця над

Тієї ж ночі сніг пішов. Іди,
Безшумний сніже, темними устами,
Мостами, наче сплетеними снами,
Дахамий

Стоять сади холодної слюди
В одежі білій з чорними руками…
Так

Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.

Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у

Ми — репані жителі Хохландії,
ми — хохли з обвислими вусами,
ми — ледарі і боягузи,
ми — куркулі і підкуркульники,
ми — бандити, зрадники, поліцаї,
ми — мазепинці,
ми —

Де мушля, ніби вухо, на піску
передчуває осені прихід,
в напівзруйнованім чагарнику
реліквій літніх догниває слід.

Між сигаретних пачок і шприців —
то зламане, то зігнуте

Коли на червонім екрані
на білих подушечках мертвих облич
лежать ієрогліфи брів і очей,
неначе метелики, вишиті шовком, —
тоді я пригадую вечір в селі
за містом; потоки

Віднесли столи сусідкам,
випрали скатерті.
На твоїм обличчі сітка,
в непомітній сітці ти.

А твоє обличчя біле,
як тарілок білий ряд,
як тарілка, що розбилась,
випавши

Щоб не крокувати — відтяв собі ногу
(перестав і ходити до друзів)

Щоб не вертіти непристойних фігур — відкусив пальці
(не вмів і зірвати яблуко)

Щоб не чути негарних слів —

А тоді я розкажу тобі на вухо
метеликові крила
прошепчу оксамит із моху
скажу мед тобі на вухо
і ти узнаєш
який я ніжний і лагідний

А нам би не ходити далі,
де стежки під назвою: щоб заблудився.
Зараз вони рівні й гладенькі — коч котися —
а далі ховаються під широке листя трав.
Або виведе на кручу перед

Він опанував розуміння
стислого кулака
коли п’ять річок як пальці
текли в одне море
а на долоні плавали кораблі
а з розщепленого кулака
пальці течуть у різні боки
і

А той літак, що летить до країни соняшників,
не здійснить посадки, бо там немає аеродромів,
а моя підказка, що той літак,
як лелека, може сісти на хату,
або, як жайворонок, у

Все переплутане:
голуби зліталися на бойовище
і скльовували очі мертвим воякам

Круків підгодовували на площах
малювали як вони цілуються дзьобами
і співали про них