Про життя

В колисці рук твоїх гарячих
Я немовлям слабким лежу
і так невинно, так тремтяче
У тебе лагідність прошу.

Прошу, щоб очі були в очі,
Прошу про карий погляд твій.
Зігрій

В наші ночі оті медяні,
В ночі ті, що святіше нема,
Ти слова говорив мені,
Найніжніші слова.

…Наші ночі давно вже німі.
Я без ніжності — нежива.
Про кохання скажи

“Атож, ота”.
І
За руку – раз,
В кабак, в
Бар “Краб”.
– Каву, чувак!
Ух, кави вакху
Ув зіллі… Зву
Її.
– Завжди джаз…
– І – раті гітар, і…
Умугикав, аки

В тебе не просто очі,
В тебе — моря зелені
З темною позолотою
По бильцях своїх берегів.
Нічого більше не хочу,
Тільки дивись на мене,
Хай очі світять турботою
З-під

В п’ятницю
Народився,
В п’ятницю…
Казали люди:
П’яницею буде.
Лякались мама:
Чи ж то насправді?
В п’ятницю
Народився,
В п’ятницю…
П’ять

Ви довго боком, оком Бог водив.
Око
В
Око.
Високо Гюго косив…
І Сиваша висі
Он Бог обно-
вив,
Бо ж об-
вив
У мак… А ви душу — дивакам…

Від літа не залишиться нічого…
Дні-перестарки в зиму побредуть…
Подякувавши Богу за підмогу
Десь там впадуть у Лети каламуть…

У галасі технічних революцій
Їх мовби і на світі

Викине вир гривеники в
Кошару мурашок,
У мул глуму…
А народ дорана
(Ранок-конар
Жевріє…) ірве ж
Чуби ті, всивілі висвіти буч.
Вік – рів до одвірків…
Ереб

Відпускаю тебе на зимові вітри,
На цю довгу зиму нестерпну.
Йди, нарешті. І тінь, не забудь, забери
Над моїм життям розпростерту.

Самовпевнений, впертий, жорстокий,

Все менше тих, хто думає і чує…
Імперія Матерії навкруг.
Людські імення відволавши всує,
Людей напризволяще кинув Дух.

Quo vadis, людство? Прямо, прямо й просто?
Куди такі ми

Господи! Невже відзимували?!
Перезимували! Дожили!
Розгребли руйновища завали,
Видобули іскру із золи.

Ще не нам під темними хрестами
Проростати зіллям для роси.
Доля

Дивитися —
аж сліпнути від болю!—
На цю державу скривлених дзеркал.
Чому перетворився Усміх Долі
На рідної історії оскал?

Чому Зневіри прірва прямовисна
Укотре знову

Заіржавілий засув здвигаю,—
Вже стоїть при моєму порозі
Ця «весна без кінця і без краю»,
В передщасті,
В передгроззі.

Проросла, спромоглася, зуміла
Обтрусити зимове

Закоханість — щастя і подив,
І погляд в зірки, горілиць.
Закоханість — Острів Свободи
У Морі Житейських Дрібниць.

Осліпніть, зломислячі очі,
Знімійте, зломовні уста,
Не

Засохлі стебла деревію
Стирчать з холодної землі.
Які хвилюючі надії
Вони леліяли в теплі?

Як сірі стебла деревію,
В своїй безрадності страшні,—
Мої відплакані

Здрастуй, наша зрілосте! Здрастуй, осене!
От і ми з тобою вже на «ти»,
От і ми гірку премудрість досвіду
Щиро намагаємось осягти.
Потьмяніли юності брязкальця,
Від зерна

Зупинись, зупинись,
бо ще Осінь не вся відгоріла.
Зупинись, подивись,
як останні листки відлетять,
Зупинись, помолись:
то душа відлітає від тіла,
І свічками над

Іде лавиною,
гримить грозою,
горить загравою
над головою!
Куди подітися самій з собою?!
Стою калікою посеред бою,
усі мечі
хапаю голіруч
і задихаюся:
не муч

Лютий, лютий, все ти переплутав,
Заблукав у зиму — з теплотою,
Розгубив морози на розпутті,
Що з тобою, лютий, що з тобою?

Виллялося сонця так багато,
Що сніги

Літа літопис згорнеться в сувій,
Позатираються дати.
В сірому царстві осінніх стихій
Стану тебе забувати.

Серце порожнім лелечим гніздом
Вистигне на роздоріжжях.
Вистигне