Про життя

Хомі – сімох.
Химі – німих.
А мені – нема?..
Німого бо гомін
Заз-
дро норд
Поніс у Сіноп.
Я сватався…
А туркеня – не крута,
За сури сиру – саз.
Шинка і

Шипиш…
Ти – войовит.
Віки тер єретиків.
Ти – щит.
Живи ж.
Я – цар під роями рим’я, орд…
і праця –
Осяяння. ( Ясо
Осяяння, ясо!)
Я – цар. Пієтет є і праця.
І

Щоденно сум’яттям у сон не дощ,
А та габа багата…
І
Ви… Де жереб береже Див.
О
Вічна рамо помаранчів,
Ми зазеленили не леза зим
(Он габа зими — дими за багно),
Ми

Посипав з хвої світлий пил.
А зір — замало.
І ріща із останніх сил
мені палало.

Я миттю переплив ріку
і пісню млосну.
А ти сто літ, як в сардаку
пішла на

Той, хто крадьки зазирає у вікно,
хто високий і сивоокий двадцятої осені
двадцятого віку,
той уздрить, яка дівка чемна до роботи, а яка ні.
А ти ховаєшся, бо засинаєш біля

Любові Голоті

Приснилися вірші 81-го.
Згадалася кожна пора того року так,
як жодна інша.
Згадалися тижні і дні віршів і рядків.
Та забулися навіть місяці,
коли

Розвиднювалось. Ми пішли косити
за грунь. А нам навстріч несли трембіти
чоловіки з присілка – хтось помер.
Була ще тиша.

Та ранкова тиша,
коли трава сама себе колише,
бо

Раптом світ в зіницях затремтів
так, немовби я заледь не скоїв
смерть комусь.
Я руки опустив.
Я відходжу від злоби страшної.

Я притишив кров, притишив крок
і шепочу,

Село Красноїлів –
Дідушкова Річка.
А назва ця дуже стара.
Який там Іванко?
Яка там Марічка?
І хто там за кого вмира?

Вбив Довбуш Дідушка
й за душу Дідушка
служби у

Хіба не вигідно
дві давні гуцульські родини
(трохи в неповному складі)
поселити
на одних двоповерхових нарах
у бараці в Караганді? –
холодна зима сорок сьомого
буде для

Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі.
Вони простять усе, а спотикнешся – ні.
Вони такі свої. Вони такі ранимі.
І найрідніші в рідній стороні.

Ти знаєш їх порив, гірку

Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені…
Немов у забуте століття зайшов
і стоїш.

Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.
Дзвіночки про них сповіщають,
сповільнюють

Сьогодні із трьох спроб
два рази назву Василя Стефаника.

Мені здається, що подібне щось
відбувалося і з тобою,
бо то не куля тебе вбила,
то хліб замочився в крові, в маминій

Ти що заробив на сухій різьбі?
Те, що заробляв на своїм горбі.
Замало тут інкрустацій.
Якщо ти розумний – Союз велик –
куди і не хочеш веде язик,
де, окрім країв і

Те найменше звіря,
що в смереках проскаче,
та найменша зоря,
що на сіні заплаче,

те найменше маля,
що хлюпоче в потоці,
та найменша земля
з порошинкою в

Ти в руки не береш
сокиру або кріс,
але й тобі кортить
у зрубі весняному,
як предку,
що рубав по всій Європі ліс,
на великодній час
вернутися додому.
Покличе ця

Ти нарешті збагнув:
ти — один.

І природу прийняв як провину.
Ніби жінки нома, чий ти син?
І вона вже не видихне: сину.
Не тебе сповивала вона,
не тебе колисала,

Ти співвітчизника скручуєш в ріг,
немов так навчили батьки.
Твій тато маржину любив та беріг,
не йшов по траві навпрошки.

Ти співвітчизника не врятував
в біді. Не врятуєш в

У захристії трійця стоїть.
Біля неї стану,
доки ти принесеш три свічі,
три свічі для Йордану.

Запалю три свічі на Йордан,
ти обів’єш зіллям,
і запахнуть черленим

Ти, вигнана Богом,
стоїш при свічі
на чорній землі,
питаєшся в Нього:
для кого мечі
кують ковалі?
Не каже, для кого.
У чорні ліси,
на гори й степи
ти вигнана