Про життя

В інеї червоний глід,
На ставку синіє лід.
На дорозі ожеледиця:
Не погода — привередиця.

Обережно йде бабуся,
Чап-чалап — ступає дід.
Навіть котик-біловусик
Лапкою

По болоті — чапу-чапу —
Сіра чапля тихо чапа.
А за нею — чап, чап, чі —
Чапленята-чапачі.

Чапля каже: — Не глибоко,
Йдіть сміливо, не біда.—
Чапленятко мружить

Сьогодні сома
Немає вдома.
Сказала сомиха:
— Кудись поїхав.
Може, до млина,
В гості до лина?

За віконцем
Грім гуркоче,
Крешуть блискавки-мечі.
Кіт згорнувся у клубочок,
Спить спокійно
На печі.

Хомка, хомка, хом’ячок,
Посмугований бочок.
Хомка рано устає,
Чистить лапки, воду п’є.
Прибирає гарно хатку
І виходить на зарядку.
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Хомка

Цілий день
Їжаки Їжаковичі
Збирають фрукти-овочі.
Сливи, яблука та груші
На пеньках, горбочках сушать.
Огірки та помідори
Обережно носять в нори.
Добре знають, що

Гойда, гойда, гойдашечки,
У гніздечку дві пташечки
Просять вітра прилітати,
Пташеняток погойдати.

Кіт Василь
Варив кисіль.

Зайчик Степанчик
Наливав у жбанчик.

А лисичка-тітка
Роздавала діткам.

Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина.
Степом котиться диво-луна.

Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна!

Їздив заєць до млина.
П’ять пудів змолов зерна.
А зайчиха ніч не спала,
Паляниці випікала.
Рано-вранці у хустинці
Понесли зайці гостинці:
Пташенятам і

Коли несемо друга в домовині —
Схиляємо і думи, й знамено…
О, як-то мало треба тій людині!
І скільки того їй життя дано?
А як багато мріялось зробити,
Сягнути ще незвіданих

Моя родина — Україна,
Нащадки славного Дніпра.
Сідлаймо долю —
Та на волю
Пора нам, вершники, пора.

Єднає нас, браття,
Козацьке завзяття,
Любов’ю окрилює груди.
Бо

Прекрасні всі на світі мови.
Акорди в кожної свої,
Бо в мускулистім кожнім слові
Живе народ — творець її.

Тому і всі люблю я мови!
Але мені найближча та,
Якою вперше я

Я з іменем твоїм лягаю і встаю,
Палаю ним із давніх літ донині.
Своєю долею ввійшов я у твою,
А ти — в мою. І ми немов єдині.
Чого так сталося, що наші солов’ї
Не нашої

Чи рано, чи пізно — все одно
Вулкан таки своє промовить слово.
Прорветься з горла магмою воно —
Незаперечне і багрово!

Так само дух, і почуття, й думки
Вулканяться, коли стає

Не просто — писати просто,
Щоб рівно росли думки,
І правда найвищим ростом
Вростала в прості рядки.
Звичайно, куди простіше
Кульбачити — сяк і так…
Навіть при тому

Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не виставляй любові, як плакат
Заколоси хоч клаптичок єдиний —
Вона відплатить синові стократ.

Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не мікрофонь себе

Моє життя з Дніпра бере початок,
Його я вірний предок і нащадок.
Люблю тебе, мій Дніпре буйнокрилий,
Як і діди, і прадіди любили.

І як вони, приходжу знов і знову,
До тебе,

Лесі Українці

Прокинулась — і до вікна: “Так темно,
Що навіть зорі й ті, немов ожини,
Хитаються в очах… Уже даремно
Скликати лікарів. Усі причини
З’ясовані й

Климентію Домінчену

Криниця без джерел — ще не криниця,
І колос — ще не колос без зерна…
Душа без пісні — що безкрила птиця,
Не заспіває жайвором вона.
Є в нас