Про життя

Показала синиця
багатство своє,
поманившії у стишений гай.
І з гущавини голос мені подає:
– Відгадай… Відгадай… Відгадай.

Я твій голос почув,
мов синицю в гаях,
де,

А гори барвами пишалися –
м’якими,
теплими,
духмяними.
І, може, ці рядки писалися
для тих, кого ми звем коханими.

Нехай, мов гори, запишаються –
душею, злагодою

Від сяючих яблук
так лунко у світі,
стоїть моя пісня
в катрановім літі.
Стоїть, мов дівчатко,
мов ягода з поля.
Подумалось нині:
така ж моя доля.
Від яблунь і

Натомились, мамо,
натомились, мамо,
аж голову клонить
сонях у серпні…

Натомились, мамо,
натомились, мамо,
аж руки-віти
у тополі терпнуть…

Натомились,

Над моєю долею
Громи погейкують…
Снять чиїмись думами
Голови цегейкові.

А мені б неспокою
Та пряного вітру.
Цілувать сопілку,
Обіймати цитру…

А мені б ще

Не сарказм закрасен,
А так само маска та —
Масам.
А за мого богомаза —
Оксамитово ти, маско, –
Уса пса та Спасу.

О. П. Довженку

О, так осонно соняхи цвітуть
І достигають золотаво груші…
В цвітінні Ваша обірвалась путь,
А Ви були до всього не байдужі.

І день ввібрав цей Вашу

З вікна моєї хати на Поліссі
дивився я у світ з дитячих літ.
До матері, до хати і до пісні
ішов я через весь великий світ.

Де б не бував я, – бачу свій поріг,
що б не втрачав

Роса на твоїх зіницях,
роса на гарячих вустах.
А небо – в зоряних птицях,
а тополі – в зелених вітрах.

Поворухнутись не можна, –
тиша розкраплиться вмить
і, наче сльоза

У вікна – дощ. У серце – осінь.
Ні перейти, ні переждать.
А може, й нам, кохана, досить
за теплим літом сумувать.

Пора до осені звикати,
що зацвітала до двора.
І нам

Котилася ніч по дорозі,
колисала в житах перепілки.
Спали зерна в тужавім колоссі,
не зривалося яблуко з гілки.

Тиша спати собі стелила,
та не спали в душі тривоги.
Давні

Як чистий сум,
як срібний сміх,
у Празі слухав я зозулю
і сам не вірив, що в містах
живуть провісниці-зозулі.

А птиця так мені кувала,
а птиця так пророкувала,
що я в

Як музику, я слухав празькі дзвони,
вони мене будили і вночі.
Дзвоніть в життя,
не знаючи утоми,
В похід беруть вас
юні сурмачі.
Відлунюйся у небі, пісне-птахо,
я

Багато мостів на Влтаві,
безліч доріг до тебе.
Та я найтруднішу вибрав –
і йтиму до тебе
дорогою серця,
якою ходить кохання,
бо не кожному це судилось,
хоч безліч доріг

Мій крок – із атомної ночі,
І віра ще в душу нуртує:
Світильник розуму і серця –
До сонця виведе з пітьми.

Я чую земле – не безодню,
А теплу споришеву стежку,
Вона біжить

Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!
Хай же мир і дружба поєднають

Ми своїми вправними руками
Вишивали рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.

Є на ньому півники святкові,
Є на ньому квіти малинові,
Щоб

Партитура рути… Трап…
Довкруги — вигурк вод…
Бузок вивив козуб,
У краєвиди в’є арку,
В’є у світ і всує… в
Ноти чужини нижучи тон…
Матиме сон жінка: так ніжно се ми там.

Соната весни, і зорі соната,
І моря соната… Алегро… Фінале.
Не тане лиш сонце червоне
у шквалі навальнім –
Під нами,
над нами,
навколо –
соната п’ята.
Дзвенять

Сіряк я, ріс…
І роки лісом осіли. Корі
І собі раді бідарі босі.
Сіро ріс
Я.
Сіро доріс
Вірами раю. А римарів —
У
Вірш-рів.
Драгна — в авангард.
І — бос