Про життя

Нанизала намистинки,
Намистинки з горобинки,—
Низочку одненьку.
Засвітилось променисто
На кофтиночці намисто,
Мов коралі в неньки.

Водограй,
Полів розмай,
Зелен гай,
Ліщина…
Все це рідний,
Любий край —
Наша Батьківщина.

Пам’ятай,
Не забувай
Батьківську
Стежину.
Прикрашай,
Шануй

Лічилка

Я жмурюсь, заплющив очі.
Всі ховайтесь, хто де хоче!
Вмить розбіглась дітвора.
Йти шукать мені пора.
Більш не буду я чекать:
Раз, два, три — іду

Буква Йот така ж, як И,
Наче рідні дві сестри.
Лиш зійшов на нею місяць,
Став ріжками догори.

Наталії Ужвій

Яких би не сягла вершин
людина,
І де б вона
на світі не була,
За нею йде невидимо
хатина —
Колиска
материнського тепла.
Біжить

Дмитрові Павличку

Благословила мати в полі
На білий світ своє дитя.
Два кольори одної долі
Переплела на все життя.

Один священною любов’ю
Щодня ятріє на

Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську,
Я люблю свій зажурений ліс.

Дмитро Фальківський.

Товаришу Дмитре Фальківський,

Мусліму Магомаеву

Я читаю листи фронтові пожовтілі,
Ті трикутники, мов журавлині ключі.
Через відстані літ,
Через всі заметілі
Чую батьковий голос вночі.

Ти

Володимиру Плютинському

Життя прожить — не поле перейти,
Не з фонограми пісню проспівати.
…Нема життя, коли нема мети,
Коли для інших не умів палати.

Ви — син

Радуйся, земле, жайвора співом,
Колосом щедрим, росяним жнивом.

Радуйся, земле, з хати до хати,
Наші обжинки з хлібом багатим.

Радуйся, земле, жаром калини —
Сонячно пахне

І
Усе прекрасне на Землі
Бере початок з колоска,
Що променіє на стеблі,
Немов душа трудівника.

Чи то клекоче в домні сталь,
Чи чорні краємо пласти,
Чи вперлась в обрій

Дівчинка впіймати хоче хвилю,
Дівчинка за хвилею біжить.
Хвиля пахне рибою і сіллю,
Бурею і тишею щемить.
Зачерпнула у долоні море,
Задивилась в пригорщу води:
Де ж та

Поглянь, — небо поглинь —
Це небо чуже і скупе.
Караймось, бо ми не змогли
До краю пізнати себе.

Хоч, може, таки і змогли б
Пізнати хвилини — не ці! —
В кохання

Коли увірветься терпіння
І душу розпанаха злість,
Піду, де хмари білопінні
Крутий за містом зводять міст.

Щоб через ту дугасту браму,
Що всім відкрита навстежень,
Зайти

Новий, не імітований щороку
трудом неперевершених майстрів,
з-під снігу перший виклюнувся крокус
і зіркою жаркою заяскрів
на снігу пелені, що вже осіла
і соком весняним живить

Пишні квіти — білі мальви
Облітають рясноцвітом,
Ось розійдемося в даль ми,
Щоб не нудить більше світом.

От і мертва пустка хати,
От і люстра скло розбите…
О, як легко

Знову визріти зернами слів
Переливам перлиним у небі!
Голубами вже ранок присів
На привітні гілки яблуневі.

Чепуриться ранкове гілля
І гойдається світ, як колиска.
Вийти б

Напій тверезости такий терпкий!
Пізнання зір сльозі не засліпити,
Як нетривкого щастя черепки
Не позбирати і не позліпити.

Та і пощо? В калейдоскопі з’яв,
Речей істотність

Дотулись до обличчя мого
Незрівнянним, люба, твоїм,
Щоб кохання чистий вогонь
Розвіяв сумніву дим

І в криницях наших очей
Зазоріли серця на дні,
Щоб було нам замало

Хітливий розтин уст розпечено карміном,
Розлам нахабний брів і штучні тіні вій,
Завчений рух плеча і вірність звичним мінам —
Вона в корчмі чекає тіньовій.

Цигарки ритуал,