Про війну

То плював на ріку, то тягнув її вдаль, за собою.
Аж тремтіло вино від далеких невадських стрільб.
З хліба кулю ліпити?
Собі здаватись без бою?
Добре предкам жилося —
Вони

Важкий політ двадцятого століття.
В очах святих сніжинкові хрести.
Смола в крові. Не хочеться боліти.
Єдина втіха: є куди рости.
А ще утіха: є за що боротись.
Та от печаль: що

По лезу ножа лише із ножем пройдеш.
Зозуля куватиме в теплих, як сльози, скронях.
Шаблями по рейках — яких вже нема ніде.
Імперія гола.
Цілуються лежачи коні.

І кирзові лиця

Стріляли…
Племена ростуть у світ війною.
Червону тінь газет надкушують і мнуть.
Найважчу боротьбу ведуть самі з собою
І — бойню, не війну.

На людяні хрести
Не моляться, а

Зорі падали так, як в могилу монети і люде.
Кров, розбещена слізьми, блищала, немов фольга.
Птахи брали на гнізда волосся твоє, а груди —
На сніги, на своє безголов’я моя

(поїздка друга)

1.

На моїй батьківщині розруха заломлює крила
І літають льоди над німим ворожінням мас.
Та візьми зрозумій: де тут слабкість, а де там сила.
Повний

З тих пір, як навчився писати кров’ю —
Не знаю, про що писати…
Бачив живою смерть свою.
Пив за її здоров’я.
Ми цілували із нею тілесні ґрати.

А потім на Місяць

Летіти вміли. Не вміли впасти.
Хтось дряпав двері своєї пастки.

Хтось жебрав славу, хтось хліб і гроші.
Тут всі давальці дурні й хороші.

Вода із кров’ю — то їхні вина.
Де

(поїздка перша)

1.

Стало зовсім не модно любити свою батьківщину.
Запах ладану з грішми змішався. І так живем.
У Нью-Йорку пластмасовий присмак не в ім’я отця і

ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
ідемо до людей у вінках недоспілих олив
у простертих долонях несемо гріхи як

сховатись за віспу за спини за виступи
обдерті сідниці стулити руками
чотири дороги спіткнулись об камінь
чотири дороги лишились обвислими

на п’яту під ранок усе

Гортанні крики божевільних.
Сухотні стіни. Сивий страх.
І гостра музика весільна.
І запах спирту на губах.

Між ними — це не ти! — у танці
втолочуєш у землю біль.
Вельон

сплітаються пальці сплітаються очі і голови
на стоптаний пляц виповзають картаті слова
а ми залишаємось голими голими голими
ключиця сідниця коліно кулак голова

ховаємо очі за

ми до дерева глузду себе присилили аббасе
сіль текла бородою але не до рота текла
ми ридали навскач ми покірно сміялися басом
ми чекали на біса а в гості прийшов абдулла

перед

це дуплаве свято генералів
нині тут забава навпаки
голови на плечах догорають
ніби розцяцьковані свічки

падають посоловілі звізди
в келихи з отруєним вином
господи тобі

це розріджене повітря не закінчиться ніколи
ніби варвар в стійлі папи ні стояти ні втекти
люмпен вирвався на волю алебарди стали колом
з-під землі уже прозрілі повилазили

затуркані розтуркані затуркані
розтуркані зубами догори
свистали ми забитими форсунками
і по одному утікали з гри

а вже колоду посипали попелом
хай інший хтось приходить

я зашкодив сатані і тепер діла пропащі
із кумедних валунів обізвався дикий пращур
перестріне на валу і гаркаво засміється
гляньте юному ослу чорна жриця віддається

я забуду

За Родину горсть умирает, за свободу – десяток.
А вся остальная война для кого?..
Із пісні В.Оксіковського “Махно”.

1.
Цвіт рожевий, весело танцюючи,
Падає з п’яніючих

Ідеале мій, ти, мов “Титаник”,
який швидко іде на дно.
Гинеш ти, але я, твій романтик,
не повірю в це все одно.

Моя вірність, мов чайка на щоглі,
коли палуба вся в