Про війну

це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук

не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло

Василеві Герасим’юку

1.
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
що королям на цілий вечір
розтасувати

здиміє раптово і напружено
в реверанси зношених осель
те що перетравлюване душами
хлюпотіло й пінилось — усе

викришиться білим по червоному
на солодку паморозь

одноактовий день відкипів як смола
на дорогах безкровних ні серця — нікого
і покручений берег нудний як мулла
заховався покірно у темінь до бога

але ми ще зривали губату

довірившись тонкому спирту слів
живеш як риба стоптуючи пальці
де кратери звикають до землі
як пастухи до різьбленої палиці

як тільки відрізнивши день до дня
кусаєш губи

ти деревам шептав
що вони не такі як вони
слово ганив за те
що життя суєтою ославило
на погнутому тлі
кучерявої гущавини
бачив знуджену тінь
недобитого каменем

прощання смислу — вирок і пророцтво
словам не доторкнутися до слів
допоки губи вимочивши оцтом
не заговориш: істина — в землі

її прозорих крил тонка рослина
ще проростає

і будеш ти як провидець ділити свій отченаш
на біле і на червоне на страх і на суєту
і вірити в очевидне що демон є серед нас
та він забажає інших неволити в цю слоту

печеного

Гливка психіатрія домагань
не безконечна. Обсихають банти
розвішень наших. Безвісти прости.

Життя як розкурочений наган:
ні вцілити не здатне Божі ґранди,
ані в кишені жах

– Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив.

Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу

У мого брата є пташка,
мала бавовняна пташка,
це я сплела йому пташку,
коли він ішов на війну.

Мотаючи нитку на нитку,
я думала, як моя пташка
в глибокій кишені

Повне мовчання. Збентеженість.
Моральна кодифікація.
Цинічні розмови про вічне –
Чуттєва глобалізація
світогляду.Модифікуємось
У формули агресивності,
У міфознак

Як іронічний натяк,
Без табу
Черстві слова посипались потужньо.
На толерантні, витончені дні.
Скривилось сонце.
(Випрямилась мужньо).
І електрично спазмами

Акуратно краяла любов –
На сніданок. Впала турка з кавою.
З ввігнутими кутиками уст,
Ти здавалась дивно нецікавою.

Нарцисично посміхався день
Крізь шибки. І масляні

Жартували чортики з вогнем –
Крила янголятам обрізали.
Смаковитіше, тягучіше, ситніше
Фосфоричну блідність обгризали.

Розпалили чортики азарт –
Танці феєрично

Желатином мозок взявся,
Розмовляю з тишею:
Усе сказане відразу
На шматочки кришу я.
Нашаровую розмову
Із питальних знаків
Чи потрібно,чи коректно?
…Так перлік

Мій кінь бойовий спіткнувся,
Здригнулась земля під ним.
В чумацьких степах я падаю
В рожевий ранковий дим.

Мій кінь бойовий спіткнувся,
Злякався і став на диби.
Я падаю в

Чи то старість душі, а чи, може, то старість світу?
Знівельоване слово не може простити собі первородний гріх.
Ми здатні згоріти сьогодні заради єдиної миті.
Та й це вже

Все сказано.
І музики катма.
Середина засмічена базаром.
Душа — гаман, блискучий, мов зима,
Що дихає на прапор перегаром.

Спокійно й сиво в рідному краю.
Як похоронки, з

Пахне воском і хлібом зелена стара земля.
Жовтий цвіт в біле листя, як птахи торішні, капле.
Коні вірять у Бога, а люди у короля,
В повний Місяць, в який звжиріла козацька