Про війну

Холодно в серці, а в помислах розгардіяш,
Сумніви точать: ти молишся – може, не в пору?
Це була ніч, коли нечисть пливла на шабаш,
Чорним потоком – навспак, на ту Лису Гору.

В

Час пливе – та однак не минає
Біля серця гадюча жура:
Чуєш, брате: Дніпро висихає!
Ще рік-два – і не буде Дніпра!..

Ще рік-два – і розверзнеться згуба,
Розгуляється ґвалтом

Ще трохи – чуєш: підкликає вічність?
Ще трохи – чуєш: зоряні світи…
Чи Ти мені яку поставиш свічку,
Не десь там хтось, а хочеться, щоб Ти.

Уже брунькує в даль зухвала

Двір оцей, полишений тобою,
І тобою – де ми? Нас нема!..
Заростає густо кропивою,
А вона лютіша, ніж зима.

А вона росте, росте і глушить
Навіть наші ще малі сліди;
А вона

Що зі мною: небо без блакиті,
Перепони зводяться сторчма… –
Наче я блукаю в лабіринті,
А із нього виходу нема.

Тьма доріг – і це непояснимо,
Густо – терновище край

Сниться, що я не вдома:
Хащі чужинних міст…
Сутність моя зникома –
В храмі чортівськім гість.

Сниться: хула ворожа,
Гаєрський сміх луна;
Сниться, що я не

Що сама тоненька, як бриндуша,
Бистроцвітна, як бриндуша, теж…
Придушила душу й далі душиш,
Дихать мені, диху не даєш-

Мало тобі, бачиш, тобі мало
Рук моїх німих і не німих

Впали бомби на видноколі,
Червоніла капусти грядка…
Між курганами в чорнім полі
Помирала дружина дядька.

Бігли армії, мчали роти,
Помирали дуби в гаю…
Дядько ніс на вогні

Учора ще я в цьому колі жив,
Я думав, що ж, міщани, ну, міщани,
Із пледами, торшерами, борщами,
Вареннями з малин, суниць, ожин,
З лимонів, клюкв, смородин, абрикосів,
Із

Я належу землі, бо ім’я моє — глина.
Я лежав в тишині від життєвого плина.

Під дубами і хвилями, під жимолоттю
Свої жили багряні я в землю заглибив.
Свій обов’язок вічний я

Я сів не в той літак
Спочатку
Думав я
Що сів у той літак
Але я сів
Не в той літак
Він був
З одним крилом
Другим крилом
Мав стати
Я
Я
Ним не став
І

Тринадцять руж під вікнами цвіло.
Тринадцять руж — чотирнадцята біла.
Тринадцять дум тривожило чоло,
Тринадцять дум — чотирнадцята збігла.

Тринадцять руж під вікнами

Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади.
Нема закону, перешкод нема.
Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен.
Душа моя холодна і німа.

Дорогоцінні дні я біля тебе знищив,
За спалені

Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров’ю…
В скафандрі хмар ішло землею небо.
Сутеніло.
Бомбами, бомбами,бомбами
Бийте свободу в лоб!..
Праворуч кинувсь я, я кинувся

За літом літо, літо літо лове,
Чорніє ніч, де вчора день ходив.
І сивіє життя, як поле ковилове,
Як дивне диво з-поміж дивних див.

Що посміхалося — сьогодні у задумі.
І що

Заміновані Гітлером в чорній воді у підвалі,
Ви стояли. Мадонно, в останніх обіймах життя —
І хрести літаків напливали на ваше дитя,
Розверталися танки до вашої. Жінко,

Зупинилась тиша тиха і незбудна,
Зупинився в небі вечоровий дим.
Не спинись лиш ти, любове моя трудна,
Трудним світом білим падай, але йди.

Йди, моя любове, заки сил і

Качки летять! Марієчко, — качки…
Качки летять! У крилах свище небо…
Важкі соми пригублюють гачки,
І жовкне білий світ навколо тебе.

Маріє, мріє, мрієчко моя,
Моя Марієчко

Лошиця з дикими і гордими ногами,
Із ніздрями рожевими на сонці
І матово-темнавими вночі,
Лошиця із мінливими очима —
То чорними, то синіми, то мідними —
Під мідним пасмом

Сумні без батька двоє діток цих.
На пагорбах, на вицвілім стернищі
Одне пасе козу, друге пасе корову,
А мати із сапою день при дні
На буряках на школу, і одежу,
Та на харчі вже