Про війну

Одна умова є між нами:
Якщо ти мій надійний друг,
Умій прийняти грізні злами,
В яких скресає вільний дух.

Не відвертай від них обличчя, —
Штормами зморений, греби
Туди,

За вологою шибкою дерево плаче,
Сіре небо дощем капотить безупинно.
Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе
Щось у світі страшне учинитись повинно.

Я не знаю, що саме — з людьми чи

Слова, накидані докупи, —
Давно вже справа не нова.
Передусім, які слова —
Вони живі чи тільки трупи?

П’яненькі лірники-поети
Співають нам про зло й добро.
Але приймають

Правнуче мій! Ти один з юнаків
Тих, за яких ми в боях помирали.
Вийди до мене з майбутніх віків —
Вийди, піднявши космічне забрало.

Все ми спалили заради мети —
Все, що

1
Не будіть його, пастушки, —
Хай під явором спочива.
В нього вчилися наші батьки,
Як помножити два на два.

Телескопа робили вони —
Чи віднайдеться край

1
Христова ера проминула,
Чому ж ти не прийшов, Христос?
Націлились холодні дула
В твоїх пророцтв забутий стос.

Хто ж розпочне новітню еру?
Хто вже на істину

Падають на землю метеори —
В збуджений передчуттями світ.
Про чиє давно забуте горе
Нам розкаже полум’яний слід?

Де той лук, що ці жбурляє стріли
З темної, німої

Знов чомусь прийшла хвилина смутку.
Попрямую у вечірній ліс.
Запалю солдатську самокрутку
Над окопом, що давно заріс.

Ні, життя легкого обіцяти,
Сонце не могло своїм

Які ж ви смішні, їй-богу,
Із вашими орденами!
Чи хтось опромінить дорогу
Ліврейними галунами?

Чи зможе безликий чиновник
Талант начепити на груди?..
Ту славу, як вутлий

Виснажує і зраджує мене
На цій землі уява небагата:
Я розумію все людське, земне —
Крім серця, що живе у грудях ката.

Як розгадати, де ота рука
Бере для себе Каїнову

Є лісова дорога до села —
Туди іще бруківка не дійшла.

З десяток верст ідуть баби й діди,
Щоб хліба в клунках принести туди.

І споглядають сосни та дуби,
Як тужаться під

Час пливе, а я живу, як тінь.
Мертво в душах, порожньо і глухо.
Жду не лицарів, але прозрінь —
Пломінкого воскресіння духу.

Дух, що воскресає з небуття,
Хай гранують зорі —

Я ніби вийшов із полону,
В якому змалку виростав.
Уже не гнусь, не б’ю поклони —
Немов царем учора став.

Є вірні піддані у мене —
Берізка, срібна ковила.
Сосна гілля

Я так не вмію сумувати,
Плекати біль в душі своїй,
Щоб стрічним не подарувати
Усмішки з-під припухлих вій.

Вони живуть, вони щоднини
Свої серця кудись несуть,
Хоч ані

Вставали, мужні і прямі,
Сини віків, сини планети.
Щоб не конати у ярмі,
Ішли на списи й кулемети.

А десь в обозі торохтів
Той, хто війну вважає грою —
Хто завтра надішле

Я важко жив. Мені було
Не до розваг у світі цьому,
Де так сплелось добро і зло,
Як світло й тьма в відлунні грому.

Та не лишилося мені
Образ на тебе, земле мила,
За

Вже другий рік нема зими,
Земля потріскалась від суші.
Ані сніжинки — наче ми
Грудневий сніг забрали в душі.

На вікна і дахи круті,
На чорне потороччя гаю,
На землю в

Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ:
Адже ж сльоза — не скельце і не лупа.
Давно забута мазанка-халупа
Від тебе раптом зажадає звіт.

І ти їй понесеш всього себе —
Туди,

Духовна суть — не шаровари модні,
Не звичка, що з роками промина.
Я — той, що був, і той. що є сьогодні, —
Це дві людські істоти чи одна?..

Я — комісар за класом і за

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб’ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.

Від тих часів, коли з’явилось рало,
Голодних