Про природу

Вже ніч надворі. Листя шелестить
І тягнеться до мене у вікно.
Ти вже заснула. Ти вже спиш давно,
І все навколо тихо-тихо спить.

Ніч темна і глуха, неначе дно
У морі Чорнім.

Хвилюється широка нива,
За валом вал переливається,
У грози, в сонячні години
Зерном янтарним наливається.

Красується під небом синім,
Із краю в край під вітром міниться.

Горби піщані і червона глина,
Ярки, переярки, тернові кущаки,
Та нори лисячі, та зарості ожини,
І все це звалось здавна — Прирізки.
В дитинстві там худобина товклася,
Корови

За селом біля садка,
Зовсім недалечко,
Наче море молока,
Розлилася гречка.
Підійди — вона дихне
Пахощами цвіту,
Вітерець легкий війне
Ласкою, привітом.
І почуєш,

Вода шумить!.. вода гуля!..
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить і примовля:
“Ловіться, рибочки, великі і маленькі!”

Що рибка смик — то серце тьох!..
Серденько

Брату Л. Н. Свечке

Уже вечереет. Над дальним закатом
Румяная млеет заря,
И веют прохладою и ароматом
Степей разноцветных моря.

На вольном раздолье чернеет могила;

М. Дан. Селецкой

Я был в степи. Кругом, как море, широко
Земля раскинулась, от взора убегая.
Всё тихо, всё мертво, всё степь да степь нагая,
Да небо над землей

Зорі-очі, очі-зорі
Тут і там.
Тут зорять — до дна прозорі,
Там зорять — як іскри в морі…
Зорі-очі, очі-зорі,
Я співаю вам!

Хай не криють хмари темні,
Зорі, вас,

В час туманів за далеким Світязем,
В сум снігів, що випили тепло,
Раптом погляд твій мені засвітиться
І волосся золоте крило.

Вже мій сад збирається до вересня.
Б’є вітрів

Вечорами пахнуть матіоли,
Тихо листям липа шелестить.
Я тебе люблю і вже ніколи
У житті не зможу розлюбить.

Назриваю квітів біля хати,
Що розквітли під моїм вікном,

Як упав же він
на білий
На останній сніг весни, –
Налетіли гуси
та й сіли
В узголів’ї, мов сни.

А із сну виходить мати
На тесові на мости.
“Гуси, гуси, гусенята,

Посеред двору липа розцвіла,
Правічна липа, кучеряві віти.
На ній мільярди ніжного суцвіття,
В суцвітті кожнім — золота бджола.
Бджола з Обухова, Кагарлика, Вільшанки,
Бджола

Сів метелик на слона
І поїхав до млина.

Повертались навпрошки
І везли мішок муки.

Переходили ріку,
Намочили в ній муку.

Кажуть: «Вийдем на лужок
І замісим

Заструменіла, забриніла стрілка,
Тонесенько заграла, заспівала,
Затінькала у полі, як сопілка,
Як флейта, що найвищі ноти брала.
Від кореня, від грудочки земної
Пішов той звук

Рано-вранці голуби
Полетіли по гриби.
На узліссі — груші-дички,
А на них — смачні гнилички.
І напевно, тих грушок
Можна з’їсти хоч мішок.
Тож забули голуби,
Що летіли

Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє,
І божий мир, як маківка, цвіте;
На небі чистому ген Хмара бовваніє.
Та Хмара надулась і річ таку гуде:
“Що вже мені се Сонце надоїло!

“Хто не вгадає? я?
Оце городять небилицю!
Щоб не пізнав я Солов’я,
Щоб не пізнав сю гарну птицю;
Як тілько оком наведу,
То і вгадаю, де співака”,-
Так дядькові казав

До озер, через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги —
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,

Ми із кумом по сусідству живемо.
Кум говорить: — Давай бджіл заведемо!
Бджоли,— каже,— це ж поезія й краса.
Бджоли творять для здоров’я чудеса.
І тепер у кума бджоли у саду

Почнем питанням невеселу байку:
— Що знають кури про свою хазяйку
Вона приходить, як ота мара,
З гнізда яєчка їхні забира.
При тім мовчить або про щось мугиче
Кричить: —