Про природу

Чи журавки
ячать,
Чи гудок загучав –
Щось кигиче чи тужить
чаїно?
Я на берег
примчав…
Та пустельний
причал,
Та холодний
причал,
Мов

Це мою хату вже замітає холодний вітер,
І синій терен в туманах сизих осінньо терпне…
Ти моя мрія, мій бронзокосий останній квітень.
А я вже серпень… А я вже серпень…

Листопад. Падолист.
Тихий сад. Вітру свист.
Ходить садом Листопад,
Підміта чистенько сад.
Дерева обв’язує,
Лагідно приказує:
– Працювали ви ударно,
Все зробили, хто що

Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.

За річкою, за голубою
Дві чайки у хмари зліта.
В краю

Посадили ми вдвох при дорозі
Ще малими дві парості віт.
Пахло літо в яснім передгроззі,
Наша яблуня кинула цвіт.

Розцвіла — не боїться туману
І красується плодом в саду!

Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ж ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася

Ти ніби те живлюще джерело,
Що б’ється кришталево при долині.
Там біля нього ніжно розцвіло
Галуззя білим цвітом на калині.

Там біля нього проліски ростуть.
Кульбаба жовтим

Сів метелик на слона
І поїхав до млина.

Повертались навпрошки
І везли мішок муки.

Переходили ріку,
Намочили в ній муку.

Кажуть: «Вийдем на лужок
І замісим

1
Горит и красуется пышное лето;
Все в зелень, и в пурпур, и в злато одето,
Все полною жизнью роскошно цветет.
А там, посмотрите, на ветке крапивной
Уродливый червь,

Дихало вільхою, тихою втіхою –
білим сном…
Раптом наїхали віхоли звихреним
табуном!
Снігом-завіями вії завіяло –
білина.
Ні мене, ні її –
тільки
сива
пелена.

Посеред двору липа розцвіла,
Правічна липа, кучеряві віти.
На ній мільярди ніжного суцвіття,
В суцвітті кожнім — золота бджола.
Бджола з Обухова, Кагарлика, Вільшанки,
Бджола

Соловейку-солов’ю,
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту
З золотого листу,
З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.

Хіба що у ранкової зорі,
Як усмішка твоя, таке світання,
Таке горіння, як твоє кохання,
Хіба що у ранкової зорі.

Хіба що ніжний яблуневий цвіт
Так світиться промінно,

Учора мій сусід купив собі Коня
Із табуна, татарського, презлого,
Такого жвавого, такого вже баского!
Дивлюсь: сусід і вся його сім’я
Уздечки не напнуть на його.
Сусід сусідів

В час ночи безмолвный, в час грозных видений,
Когда, засыпая, весь видимый мир
Сольется в неясные, чудные тени,
И дремлют пучины, и дремлет эфир,
И, тайной и мраком весь свет

Низько-низько розстелився
Туман по долині.
Там звив собі соловейко
Гніздо на калині.

Коли квітом забіліла
Калина весною,
Витьохкував соловейко
Пісню над

— Мало няні снігу, —
Тато промовля, —
Мало буде сміху
Влітку на полях.
Гульк — аж по стежині
Грудень гордо йде
І рої сніжинок
У поля веде.

Йшли у гості сироїжки,
Заросили білі ніжки.
А опеньки їх зустріли,
Обсушили, обігріли.
І в танок пішли раденькі
Сироїжки і опеньки.
Засміявся навіть пень:
— Ой, який

В городі вже копають картоплі,
Тріщить в огні бадилля. Сивуватий
Лягає дим. Співають десь дівчата,
І ген курличуть в небі журавлі.

Ми вибираємо картоплю із землі,
Та більше

Із станції далекої в село
Ми пішки йшли через широке поле.
Світання вже займалося довкола
І золотом на обрії цвіло.

Ніч, підібравши хутко чорні поли,
Втекла до лісу. Сонце