Про природу

Пісенька

— Ой дятлику-ковалику,
Пташино строката,
Твоя кузня на дереві,
А де ж твоя хата?
— Тут-таки!
Тут.

— Ой дятлику-ковалику,
Лісова

Гусенятко ще маленьке,
Дзьоб і лапки червоненькі.
Попливе саме від кладки –
В нього лапки, як лопатки:
– Га-га-га…

Погляньте: диво дивовижне,
Таке ж цікаве, бо живе,—
Зрослись на гілочці дві вишні,
Висять собі, як буква Ве.

Ой летить веселик,
Мудрий та веселий
Загадковий птах.
Крила паперові,
Ноги пурпурові,
Сонечко в очах.

Він летить, курличе,
Тепле літо кличе
Піснею здаля.
Не

Лили, лили, лили,
Пили, пили, пили.
Лили, лили діти.
Пили, пили квіти.
Виростали квіти.
Виростали й діти.

Жайвір у небі
Понад Десною.
Жайвір вітає
Землю з весною.
В небо високе
Радісно гляну —
Жайвір дарує
Пісню весняну.

Є єноти
В зоопарку,
Є єхидна,
Заєць є.
У вольєрі
Дуже жарко —
Наш єнотик
Воду п’є.

А Євгенко питає:
— Хто гніздечка не в’є?
— То зозулька, що літає,
Що за лісом кує.

Мандрувала ніччю осінь рання
Й ранком подалась у білий світ,
А мені лишила на прощання
Перший ледве що помітний слід.

Придивляюсь — ось її ознаки,
Видно, що приходила

У соняшних галявин тиші
Осіння править благодать,
Прудкі бурундуки чутніше
Опалим листям шарудять.

Я до сухого шарудіння,
Завмерши, прислухаюсь мить,
Щоб вкотре сутність

Вихрує десь хурделиця лиха.
Та вже стернею й талим снігом пахне —
То дужий вітер з-над лиманів тягне
Й грудьми гарячими на землю наляга.

І гуси й пісня: Ой,

Де на твердиню скелі напролом
Прибій жбурляє хвиль гримучі брили,
Там чайка-цяточка прудкі розп’яла крила,
Зліта і падає, черкаючи крилом

Розгойдану, збурунену стихію
І знов

Вже де-не-де пополотнів
Лапатий лист на сикоморах,
Мойого червня тридцять днів
На календарний стерто порох.

Мені медових вечорів
Приносить липень ситий соти
І в щедрий

Летіла лелека,
Летіла здалека,
Та й сіла на хаті
Зірки рахувати.
Не їла, не спала,
Всю ніч рахувала,
А вдосвіта збилась,
Зоря покотилась,
Упала додолу
На піжмурці

Гнуться сосни:
Лю-лі, лю-лі,
Тихо в лісі,
Все поснуло.
Вже поснули
Звірі й птахи.
Вже поснули
Всі комахи.
Вліз ведмідь
В зелену хату,
Ліг на

Щиглик, щиглик,
Щигленятко,
Щиглик дзьобає
Зернятка.

Щиглик дзьобає
Дрібненькі –
Сипонув я
Цілу жменьку!

Жарт

Ішов гусак
Поважно так.
Рядком за ним
Дві гуски в такт.

Ніхто із них
Не поспіша,
У двір ступає
Буква Ша.

Потішка

— Вдень в дуплі сидить сова,
Навіть дзьою не висува.
А вночі вона полює,
Совенят малих годує.

— Мамо, вдень чого сова
Навіть дзьоб не висува?
— Дуже

Скоромовка

Бачиш, Ромцю,
Люта рись…
Р-р-р!
М’ясо з’їла,
Кістку — гризь!
Р-р-р!
Ромцю, Ромцю,
Стережись —
Ти за грати
Не берись!

Не птах він,
А має і крила,
І хвіст.
Пробігся —
І всіх нас До неба поніс.
Не голка,
А хмару зустрічну
Прошив
І нитку білясту
Позаду