Про природу

Дітям Чорнобиля

У каштанових гаях,
понасаджуваних ді́тьми,
оселився синій птах,
вірний ворог злої відьми.

Ми з деревами росли
під блакитним пильним оком

Чорно́зем узявся шкарлупою льоду,
снігами обтяжені бебехи хмар,
горобчик, поснідавши кетягом глоду,
сидить, випускаючи дзьобиком пар.

Коли дивишся на небо, то здається, що це не хмари,
а дні наші спливають. І мимоволі гадаєш, що нема їм
ні кінця, ні краю. Та все ж приходить час, коли небо
стає чистим, і хмари

Хоч ми й одні з найдосконаліших створінь,
але від Бога ми лише маленька тінь.
Його думки з осяяних небес –
мов пахощі єванґельських чудес.

Вбираймо вчасно їх, несімо їх у

Тій,
кого Вітер
називає
Прозорістю

Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіто́к,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я груде́й твоїх друг,
я до

Журавлі летять, курличуть,
Шлють останнє “прощавай!”
Літечко з собою кличуть,
Забирають в теплий край.

Ой, як жалко мені літа
І журавликів моїх!
Та не буду я

Покосили пшениці й жита
І незчулись, як минуло літо!
Скоро прийде осінь золота,
Молоде зійде зелене жито.

На м’якій розпушеній ріллі
Буде жито килимом лежати …
Вже летять

Поглянь, як золотіють липи!
То цвіт рясніє на гіллі.
До нас прийшов смуглявий липень
В новім солом’янім брилі.

Це жито липневі у полі
Дало соломи на бриля …
Прив’яло

З далекого моря занесло хмарину, –
Приніс її вітер, підгонив у спину.
Стомилась, заплакала хмаронька та
І сльози свої пролила на жита,
На гай, на долини –
Сльозини

В золотій хустинці
Дорогі гостинці
Червень нам приніс.
Гляньте, як суниці
В лісі на травиці
Розсипає скрізь!
Налилися вишні
Соковиті, пишні.
Пшениці

Поле прокидається
Вранці на зорі,—
Колос наливається
О такій порі,

Жайворон здіймається
У небесну вись:
— Колос наливається,

Сонце, подивись!

Сонце

Небо райдугу барвисту
Постелило на ріку.
Крикнув півень голосисто:
— Ку-ку-рі!.. Ку-ку-рі-ку!

Задудивиа дудку одуд:
— Вут-вут-вут, яка краса!

Буде сонячна

Вийшли ми у «Колосочку»
Подивитись на грядки:
На городі, як віночки,
Зеленіють буряки.

Все зійшло: картопля, соя,
Редька, сонях, кавуни…
Гострі сапки — наша

Щоб довелося мандрувати –
Піти по рідній всій землі:
У кожне місто завітати,
У кожнім побувать селі, –
То навіть би за сотню років
Цього б не встигли ми зробить:
Простори

На галявині в діброві
сплять корови кольорові.
Біля кожного дубка
повний глечик молока.

Ми пішли гуляти в ліс –
їжачок до нас приліз,
нас помітив і замовк,
заховався у клубок.

Оскільки зима – це пора грітися,
вживати запаси раніше здобутого –
дозвольте мені біля вас розговітися
і вдати з себе всім тілом прикутого?

Відмінно готуєте, тепло

Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в

У бе́резі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив.

Над цвітом тим – неба священна

Гірський кришталь
утворений зі сліз Богів.
Святковий посуд
зроблено з гірського кришталю.
Добірне товариство їсть і п’є
у свято з посуду,
яке з гірського кришталю,
що