Про природу

Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.

Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
— Хто іде? Хто

Біжить-петляє, ніби лис,
Глуха дорога через ліс.
Мов невидимка чарівна,
У хащі кличе нас луна.
Та між дерев,
Між буйних трав
Ніхто із нас не заблукав.
Бо наш автобус

Узявши вудку, на ставок
Іду я стежкою крутою.
Дивлюсь — Микола, мій дружок,
Уже стовбичить над водою.
— Ну як діла? Клює чи ні?—
Питаю тихо я Миколу.
Микола хвалиться

Мокне вудка-закидалка
В тихому ставочку,
А на березі рибалка
Сохне на пісочку.

Та зненацька під водою
Поплавець зникає,
Гнеться вудлище дугою,
Волосінь аж

Дві розвідниці-бджоли
В вулик звістку принесли:
При дорозі до села
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай,
Швидше крила розправляй.
Мить — і липа край села,
Наче

Здаля видніються у полі,
Як семафори, дві тополі.
Там тепловози кожен ранок
Вітають тихий полустанок.
Про щось важливе, інтересне
Перемовляються колеса.
Я поступово,

Закрили кульбаби
Свій сонячний цвіт,
Із вуликів бджоли
Не рвуться в політ.

Сховалися птахи,
Нахмурився ліс.
Нельотну погоду
Нам вітер приніс.

Літак не

На краю аеродрому
Серед споришів,
Як метелик полохливий,
«Кукурузник» сів.

Навесні, коли спросоння
Засвистить байбак,
Покружляти над полями
Любить цей літак.

Де

Ввечері на берег
Вернуться вітрила
І складуть, як чайки,
Обважнілі крила.
Запитають строго
Їх старі причали:
— Ну розповідайте,
Де це ви гуляли?
— Вчили нас

Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.

Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.

Не видно ні чайки,
Ані корабля,
Бо море сьогодні —
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне
Настоями трав,
Важкими плугами
Його розорав.

Я чув, коли вітер
Шептав

Ще берега матросам
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

Де варили бринзу чабани,
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова,
Піднялась мохната сон-трава.

А

Незчулась іволга, коли
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав —
Святковий місяць буйних трав.
В цю пору навіть уночі
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля день при

На городі, день при дні,
В голубій хустині
Садить мама навесні
Помідори, дині…

Ось до мами підійшов
Брат мій, говорійко:
— Що це садите ви знов?
— Огірки,

Зеленим променем весна
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна —
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава
На волю

Як повіє
Із Криму теплом,
Будить трактор
Поля за селом.
Цілий день
Із димком голубим
Білі чайки
Кружляють над ним.
І вирує
За плугом рілля,
Наче слід
Од

До ласкавого сонця,
Що прогнало мороз,
Відчинились віконця
На гілках абрикос.

Виглядають, як діти,
Із віконець в садах
Абрикосові квіти
З молоком на вустах.

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь
На іменини трав.
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у

Проростай, зерно,
Із землі:
Вже вернулися
Журавлі
І над полечком
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись.
Знову зеленню
Вкрий лани,
Мідним