Про природу

Прилетіли сніговиці
З краю снігурів,
В’яжуть білі рукавиці
Для сніговиків.

Над полями, де похмуро
Спить озимина,
Намітають кучугури
Білого зерна.

Обгороджують

Усе щільніше тулиться до Бугу
Поголена косою сіножать.
Просвічуються наскрізь лісосмуги —
Сорочі гнізда можна рахувать.

За річкою, під самим небокраєм,
Гуртує осінь тисячі

Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.

Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами

Дихнули холодом вітри,
І знов попід горою
Шумлять замріяні бори,
Як море в час прибою.

Шумлять, що літо вже пішло
На Крим, на тихі води:
Десь там на літо і

Корабельні сосни
Так тихо
На білому світі,
А листя осики тремтить:
Вона так намерзлась за зиму,
Що й літо
Не може її відігріть.

Наш малий Іванко
Вранці не вмивається.
З нього біля ганку
Кури насміхаються.
А чому з Іванка
Кури насміхаються?
Бо вони щоранку…
В попелі купаються.

Тихше, жаби,
Ні гу-гу —
Ходить чапля
По лугу.
Щоб не сталося
Біди,
Наберіть
У рот води.

Відхвилювалися поля.
На повен голос
Озвався перепел здаля:
— Налився колос!
Тепер пильнуй, щоб сірником
Ніхто не грався…—
І сторож перепел пішком
В обхід

Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.

Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
— Хто іде? Хто

Дві розвідниці-бджоли
В вулик звістку принесли:
При дорозі до села
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай,
Швидше крила розправляй.
Мить — і липа край села,
Наче

Здаля видніються у полі,
Як семафори, дві тополі.
Там тепловози кожен ранок
Вітають тихий полустанок.
Про щось важливе, інтересне
Перемовляються колеса.
Я поступово,

Закрили кульбаби
Свій сонячний цвіт,
Із вуликів бджоли
Не рвуться в політ.

Сховалися птахи,
Нахмурився ліс.
Нельотну погоду
Нам вітер приніс.

Літак не

На краю аеродрому
Серед споришів,
Як метелик полохливий,
«Кукурузник» сів.

Навесні, коли спросоння
Засвистить байбак,
Покружляти над полями
Любить цей літак.

Де

Не видно ні чайки,
Ані корабля,
Бо море сьогодні —
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне
Настоями трав,
Важкими плугами
Його розорав.

Я чув, коли вітер
Шептав

Ще берега матросам
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

Де варили бринзу чабани,
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова,
Піднялась мохната сон-трава.

А

Незчулась іволга, коли
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав —
Святковий місяць буйних трав.
В цю пору навіть уночі
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля день при

Як повіє
Із Криму теплом,
Будить трактор
Поля за селом.
Цілий день
Із димком голубим
Білі чайки
Кружляють над ним.
І вирує
За плугом рілля,
Наче слід
Од

До ласкавого сонця,
Що прогнало мороз,
Відчинились віконця
На гілках абрикос.

Виглядають, як діти,
Із віконець в садах
Абрикосові квіти
З молоком на вустах.

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь
На іменини трав.
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у