Про природу

А з моря, з моря вже туман устає.
З народної пісні.

1
Із моря яром, Яром з морЯ –
Куди це крадеться Туман?
Ось він уже на косогорі.
Ось заповзає… на

Рано-вранці електричка
Пролітала по мосту
І гудками сонну річку
Привітала на льоту.

Затремтіла яворина,
А в тумані під мостом
Раптом скинулась рибина
І – шарахнула

Після бурі Чорне море
Тихе, лагідне, прозоре.

На морському дні з барка́са
Видно краба-водолаза

І медузу-мандрівницю,
Всі підводні таємниці.

На приморській

За нашим садом море грає,
Із берегами розмовляє –
То криком чайок над водою,
То гулом-гуркотом прибою.

А наш садок на косогорі
Щодня вітає Чорне море
Зеленим шумом

По вулицях Одеси
В святковому вбранні
Акації-принцеси
Гуляють навесні.

Куди не глянеш вранці –
Акації цвітуть,
По тихій Молдаванці
До моря нас ведуть.

Над

Я на гойдалці гойдалася,
Наді мною угорі
Білі хмари хилиталися
І шуміли явори́.

А внизу до моря синього
Тихо воду ніс Дунай
З гір далеких, що вершинами
Підпирають

Понад Сіверським Дінцем
Степ укрився воронцем,
Воронцем і будяком.
Як малиновим сукном.

А за річкою туман
Накотився на курган.
То шовкова ковила
На кургані

Журавлі пропливають над нами,
Щось курличуть притихлим лугам
І розколюють душу клинами,
Як поліно сухе – пополам.

З журавлями до теплого краю,
Де кокоси на пальмах

Нащадкам козаків Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького

1
До нас у дні квітучих трав
Козак з легенди завітав.
Настроїв кобзу голосну
І знов торкнув дзвінку

Вже переїхало з полів
Зерно у затишні комори
І відчинились для птахів
Ворота вирію над морем.

Стоять останні теплі дні.
По селах справили обжинки,
І літо в нашій

Із року в рік навколо Сонця,
Мов корабель, пливе Земля.
Ми – юнги, юні охоронці,
Матроси цього корабля.

Тут батьківщина всіх народів,
Тут народились я і ти,
І міСяць –

Над осінніми берегами
Пролітали гуси клинами.
За гусьми крикливими через гай
Подалася дівчинка в теплий край.

У гаю від крику ворони
Опадало листя червоне.
А за гаєм біля

Гримить розгнівана гроза
Над перевалом
І креше з хмар у небесах
Вогонь кресалом.

Летять зигзагами в ліси
Вогненні стріли,
Бо там сховалась від грози
Нечиста

У долині, що біля яру,
Поливає капусту хмара.
А за хмарою хмареня
Поливає капустеня.

Закувала зозуленька — куку,
Зозуленька та сивенька — куку.
Ясинина зеленіє,
Поточок тече, шуміє,
Куку, куку, куку.

Зозуленька на яворі — куку,
То в долині, то у горі —

Люблю тебе, мій рідний краю,
З твоїми горами, з людьми,
Повітря запах я втягаю
До себе повними грудьми.

Твої поля, ґруні і гори,
Для мене — наче з неба дар,
Люблю твої

Ох, як тутки нудно,
ох, як тутки сумно,
вже на березині і птах не співа’,
лише я блукаю.
Ой, гаю мій, гаю,
чого ж бо у мене
душа так рида’.

Життя скрізь

Знов на полонині
сам-один стою,
тут забув я нині
за журбу свою.

Миле привітання
шле для мене ґрунь,
щире цілування
полонин-красунь.

Сяду-відпочину
і води

Ось тут ізнов стара любов,
Зелена Верховина:
“Мій рідний край, — сказав, — вітай,
Моя ти є дитина”.

Товар іде, в ріці бреде,
Над річкою — колода.
Чудово тут. Ліси

Дивлюсь на воду, що прийшла,
На величаву повінь,
Що й корінь дуба вирива’
І котиться на ровінь.

Ця сила береги мулить
І скелі підмиває,
Могутні стовбури