Про природу

Червоним золотом із груші
Осіннє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А літо стало на крило.

То з очеретів біля Бугу
Птахів покликав теплий край.
Слідом за ними

Дивувалися ліси:
— Де поділися вівси?
— А вони зими злякалися
І в комори заховалися.

Дивувалися гаї:
— Де поділись солов’ї?
— Солов’ям птахи довірили
Відчинити браму

Ще море тепле, ще сади
Не одягалися в червоне,
А вже ранкові поїзди
Привозять іній на вагонах.

У привокзальних квітниках
Жар чорнобривців догорає,
І літо з айстрами в

Море грає, море грає,
Хвиля хвилю доганяє:
Наступає їй на п’яти –
І не може наздогнати.

З неба чайки білокрилі
З криком падають на хвилі
І хапають, мов пір’їнку,
На

За піщаною косою
Синє море грає.
Крики чайок, шум прибою
З моря долинають.

Пахне свіжістю морською
Далина прозора.
За піщаною косою
Грає синє море.

У моєму селі над рікою,
Там, де сосни шумлять на піску,
Є гора, на вершині якої —
Біла хата в зеленім садку.

А з підніжжя гори кам’яної
Б’є прозоре, як скло, джерело
І

В’ється стежка до села,
З квітами вітається.
А до мене, як смола,
Реп’яшки чіпляються.
Реп’яшки, реп’яшки,
Липнуть, наче женишки.

В небі жайвори-дзвінки
Співом

(Загадка-безконечниця)

На квітку ківтка сіла,
Знялась і… полетіла!

Я квітку наздогнала,
За крильця упіймала.
Як дорогу прикрасу,
До плаття притулила.
А

Щодня у листопаді
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.

А вітер-листоноша,
Сороки на хвості
Задарма, не за гроші
Розносить ті

(Безконечник)

Щоранку сад наш аж до ночі
Щебече, тьохкає, туркоче.
А на подвір’ї повно крику –
То бе, то ме, то ку-ку-рі-ку.
І цілий день на караулі

А з моря, з моря вже туман устає.
З народної пісні.

1
Із моря яром, Яром з морЯ –
Куди це крадеться Туман?
Ось він уже на косогорі.
Ось заповзає… на

Рано-вранці електричка
Пролітала по мосту
І гудками сонну річку
Привітала на льоту.

Затремтіла яворина,
А в тумані під мостом
Раптом скинулась рибина
І – шарахнула

Після бурі Чорне море
Тихе, лагідне, прозоре.

На морському дні з барка́са
Видно краба-водолаза

І медузу-мандрівницю,
Всі підводні таємниці.

На приморській

Понад Сіверським Дінцем
Степ укрився воронцем,
Воронцем і будяком.
Як малиновим сукном.

А за річкою туман
Накотився на курган.
То шовкова ковила
На кургані

Журавлі пропливають над нами,
Щось курличуть притихлим лугам
І розколюють душу клинами,
Як поліно сухе – пополам.

З журавлями до теплого краю,
Де кокоси на пальмах

Нащадкам козаків Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького

1
До нас у дні квітучих трав
Козак з легенди завітав.
Настроїв кобзу голосну
І знов торкнув дзвінку

Вже переїхало з полів
Зерно у затишні комори
І відчинились для птахів
Ворота вирію над морем.

Стоять останні теплі дні.
По селах справили обжинки,
І літо в нашій

Закувала зозуленька — куку,
Зозуленька та сивенька — куку.
Ясинина зеленіє,
Поточок тече, шуміє,
Куку, куку, куку.

Зозуленька на яворі — куку,
То в долині, то у горі —

Люблю тебе, мій рідний краю,
З твоїми горами, з людьми,
Повітря запах я втягаю
До себе повними грудьми.

Твої поля, ґруні і гори,
Для мене — наче з неба дар,
Люблю твої

Ох, як тутки нудно,
ох, як тутки сумно,
вже на березині і птах не співа’,
лише я блукаю.
Ой, гаю мій, гаю,
чого ж бо у мене
душа так рида’.

Життя скрізь