Про природу

Над гаєм грає птичий грай,
В дощі вдягаються тополі,
І квітів жовто-синя повінь
Біжить навшпиньках до Дніпра.

І вже по-птичому невпинню
Телята підняли хвости,
І квокчуть

Червоні ружі синьою водою
В саду учителя я поливав.
Тремтіли мушки чорні наді мною,
Благеньку хмару вітер колисав.

На вікна вився виноград зелений,
Немов землі несказані

Синій сон у небесному морі,
Сплять часи, і віки, і літа.
Я лечу у сіянні прозорім,
Труться зорі німі об літак.

Спить жадання якесь таємниче
На всесвітнім святковім

І липи темна тінь, горіха тінь прозора…
В мені озвалося сріблясто-голубим,
Коли учора, вчора-ізвечора
На сизім вогнищі дрімав між нами дим,

І шепітливі руки говорили
До рук

На міднім небі вечір прочорнів.
Малі, без голосу у ніч летіли птиці.
Згори гора дивилась у черлінь,
І хилитався човен до човниці.

Безмежний час щось прикидав собі,
На палець

Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.

За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком

І те, і те: як птах ранковий
Раптово випурхне з трави,
Як сон перерваний раптовий —
Мені не йдеш ти з голови.

Мені ідеш ти — не докликнуть.
А крикнеш — крикнув і сиди,
І

У лісі вже нічого не цвіте,
Цвіте лиш дятел на сосні сумливій
Та синій дзвоник уві млі у мливій,
Це те цвітіння, але вже не те…

Нога трави в багряне відійшла,
Зозулина зоря

Поїхали на Сквиру, на гриби,
На свіже слово, на меди на темні,
Поїхали за тінями орди,
Що вічно юні, вічно і зелені.

Де дядько крише підсвинкам буряк,
Де тітка гусям — гиля,

Цвітуть на білому хати.
У грудях грудня — зими, зими.
Димів скуйовджені хвости,
І дух овечий та козиний…

Цвітуть обмерзлі криниці
Холодним квітом мармуровим.
Дитя заснуло

В Іллі на дачі лиє дощ,
І троє гусеняток,
Хоч так, чи так, чи як там хоч,
Скубуть траву з-під лапок.

І пішаки, як мамлюки, —
Їм бог велів загинуть…
Не пішаки, то

Перепеленят перепелиці
Обняли тісніше у тривозі.
Покотився місяць по пшениці,
Покотився вітер по дорозі.

Вітер колоски смикнув за вуса,
Місяць рогом настромивсь на

За селом, за посірілим тином,
В лопухах великої весни,
Під бджолиним і хмариним плином
Причаївся півень навісний.

І коли з холодного порогу
Вилітає сон зорю

І замалий, і неширокий
Цей світ без берега і меж,
Що з ночі в ніч притихлим оком
В вікні дорогу стережеш.

Суха та шибка чи волога
У сніголет чи в дощосіч,
Але порожня йде

В кукурудзинні з-за лиману,
Де тихі дині в жовтих снах,
Де зайченята плачуть маму
І голубим сміється птах,

В невільнім вив’яленім літі,
Де в переліті вже крило,
Де сохнуть

Цієї ночі птах кричав
У небо відлетіле.
Цієї ночі сніг упав —
На чорне впало біле.

Цієї ночі уночі
Ми тихо говорили…
Різдвяні пахли калачі,
Шибки в мороз

Стояла в травах ніч, а трави пахли літом,
За кленами сіріло джерело,
І небо йшло задумливо над світом,
І довгі зорі сіяло крізь віти,
Втираючи хмариною чоло.
За травами у

Стояла баба, руки склала.
Старій давно пра-пра-пра-про…
Тополя вітром ледь хитала,
І воловодився Дніпро.

На бабу кібчик сів, бо ніде,
Почистив з бабою крило
І полетів

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
Смолою синьою перекипало літо,
І дихала земля з прив’ялених люцерн,
Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,
Дивився вовком, вовком і

Зоря над містом піднімає весла.
Зоря чекає, доки тиша скресне,
Доки присплять дівчата свої весни,
Доти зоря над містом не шелесне.

Зоря над містом зібрана і чемна,
Зоря над