Про природу

Хто годен кращі висловить похвали
За просто сказане, що ти є ти?
В якій скарбниці вроду заховали,
Що владна вартістю тебе сягти?

Нужденний спів, якому бракне слів
Звеличити

Нічний зефір
Спливає з гір.
Шумить,
Біжить
Гвадалквівір.

Вийшов місяць у серпанку.
Тихо… бренькіт і хода…
Похилилася на ґанку
Ось іспанка молода.

Нічний

Жила біля річки качка,
Велика була дивачка:
Води не любила й трішки —
Ходила гуляти пішки.

Заходила до перукарні:
— Чи є у вас булки гарні?
В аптеку носила банку:
—

Радуйтеся, соколята,
Вам зоренька світаєт,
Плещіте, руські дитята,
Вам-бо весна блистаєт,
Вітри з юга подувають —
І морози ісчезають,
Обновилась природа,
З ней народна

Помідор вліз на тичину,
Кривить пані господиню.
«Прямо сором
З таким помідором!»

Це розсердило квасолю.
«Глузувати не дозволю!
Прямо сором
З таким

I
І далі ми пішли — і страх мене обвив.
Моторний бісик там, підкорчивши копито,
Якогось лихваря над полум’ям крутив.

Гарячий падав жир в закопчене корито,
І лопавсь на вогні

Уже весна зеленая
Настала нам, веселая,
О, то радiсть велика
Кожного чоловiка.
Уже сонце тепленькое
Зiгрiває маленькое
Зерно, квiти i траву,
Вилудить всю

Весна у квітні встала зрання:
— Ану, почнімо прибирання! —
Пішла вона в ліси й садки,
Заглянула в усі кутки.

Тут вітерець прибіг поспішно,
Здмухнув вже листячко

Хто бачив край, де розкішшю природи
Оживлені діброви і луги,
Де весело шумлять і грають води
І пе́стять тихомирні береги,
Де на узгір’я, посланці негоди,
Не падають похмурливі

Мороз і сонце, — день розкішний!
Ти ще дрімаєш, друже ніжний, —
Красуне, час уже, проснись:
Відкрий свій погляд яснозорий.
Навстріч північної Аврори
Зорею півночі

Нам дуже шкода бідолаху:
В пісок він дзьоб хова від жаху.
Зате завбільшки з добрі дині
Несе яєчка страусині.

Чи не правда, чи не диво,
Розмальоване примхливо?
Чи це хтось осла узяв
І на сміх посмугував?

Я пережив свої бажання,
Я розлюбив юнацькі сни;
Лишилися мені страждання,
Порожні вицвіти весни.

Під бурями лихої долі
Зів’яв квітучий мій вінець;
Живу в самотнім, вічнім

Учись постерігать прикмети й віщування.
Пастух і хлібороб привчаються зарання,
На небо глянувши в передвечірній час,
Вгадати, що за день чекає завтра нас:
Чи благодатний дощ

1
Бог створив спочатку сонце
І зірки під небозводом.
А щоб піт з чола не гинув,-
І воли створив він згодом.

Сотворивши диких левів,
Звірів грізних, дивовижних,
Він,

Крилатий хлопче, що в руках затис
Мірило часу і разючий спис,

В ущербі ти ростеш. З твоєї ж волі
Ми любим, в’янемо і мрем поволі.

Але Природа, владарка руїн,
Гальмує твій

На островах, на Бергамутах,
Є сто котів, у капці взутих.
І хтось там бачив, як осла
Мурашка на собі несла.

Там яблука ростуть на дубі
І кожне — в соболевій шубі.
А

По рейках, немов блискавиця прудка,
Гнавсь паровоз моторний,
Маяв над щоглою-димарем
Дим, наче прапор чорний.

Поїзд промчав повз обійстя якесь,
Де біла коняка стояла,
За

Тебе, моя любко єдина,
На крилах пісень понесу
Над Ганг, – там розкішна країна,
Там знаю долину-красу.

В саду там при місячнім світлі
Чудовії рожі цвітуть;
Там лотосу

На небі нерухомо
Зірки ясні стоять
Літ тисячі і любо
Зглядаються, зорять.

Хороша в зірок мова,
Багата і ясна,
Та тільки невідома
Філологам вона!

Я ж тую мову