Про природу

Чудова роза є: вона
На диво світлої Кіфери
Цвіте, і пишна й вогняна,
Під ясним поглядом Венери.
Кіфері не страшний мороз,
Пафосові — зими погроза…
Блищить серед хвилинних

На островах, на Бергамутах,
Є сто котів, у капці взутих.
І хтось там бачив, як осла
Мурашка на собі несла.

Там яблука ростуть на дубі
І кожне — в соболевій шубі.
А

Переклад українською: Марія Пригара

Мишка ввечері співала:
— Спи, маленький! Замовчи!
Дам тобі шматочок сала,
Недогарочок свічі.
Мишеня пищить спросонку:
— Ти

Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в диханні

Перед гробницею стою,
Склонивши голову свою…
Все спить навкруг; лише лампади
Блищать у пітьмі золоті,
Стовпів осяявши громади
І давні прапори святі.

Під ними спить

Скажи, хто перший час пізнав
І перший годинник змайстрував?
То був чоловік похмурий, як сич,
Сидів він в холодну зимову ніч
І рахував, як попискують миші
І шашіль точить

Все в казковому мовчанні;
Впав на пагорб дим нічний;
У хмарок яснім убранні
Ходить місяць молодий.
Бачу: ліра на могилі
Спочиває в тихім сні,
Часом звуки легкокрилі,
Мов

Розлуки час — зимою був мені,
Хоч рік сягав лише свого полудня.
Який туман, які похмурі дні,
Яке спустошення і холод грудня!

Скінчилось літо, і за ним услід
Ступає осінь в

Було раз яєчко від курки мудріше.
Курочка й пестить його, і колише.
Та все блага: — Не мудруй занадто! —
А воно поради не хоче й знати.
Курочка квокче, ніяк не спочине,
А яєчко

Я докоряв фіалці у маю:
“Злодійко чарівна, фіалко рання,
У пахощах твоїх і без вагання
Я дихання коханої взнаю”.

Твоє волосся — в бруньці майорану,
А ніжні руки — в білині

Серед зелених вод, що пе́стують Тавріду,
На вранішній зорі я бачив Нереїду.
Сховавшись між дерев, дихнуть я ледве смів:
Напівбогиня та край тихих берегів
Грудьми, за лебедя

Уже весна зеленая
Настала нам, веселая,
О, то радiсть велика
Кожного чоловiка.
Уже сонце тепленькое
Зiгрiває маленькое
Зерно, квiти i траву,
Вилудить всю

Поглянь на схід, як в сяйві благовіснім
Лице вогненне ранок підійма,
І вся земля тим променям навкісним
Вітання шле, ясніючи сама.

Зеніту дійде світла колісниця,
Як молодість

Йде король боровик уранці
По зеленій лісовій полянці
І гукає:
— У мене скрута!
Дуже мухи кусають люто!

Спересердя він сів під дубом,
Наказав калатати в бубон.
— Гей,

З природи примх — обличчя в тебе жінки,
Владарю-владарко жагучих мрій,
Жіночий серця віск і тільки вчинки,
На щастя, зовсім не властиві їй.

Ясні твої нелицемірні вічі,
І

Учись постерігать прикмети й віщування.
Пастух і хлібороб привчаються зарання,
На небо глянувши в передвечірній час,
Вгадати, що за день чекає завтра нас:
Чи благодатний дощ

Ми спитали в крокодила:
— Звідкіля ти?
— З річки Нілу.
От сідайте всі на спину —
В Ніл рушаю за хвилину.

Жив у Віслі сом вусатий —
Знаменитий математик.

Кликав він на всю глибінь:
— Друзі, йдіть, кому не лінь!
Я лежу собі на дні —
Завдання роблю складні.

Я ділю, складаю,

Мороз і сонце; день чудовий!
А ти ще бачиш сон ранковий –
Пора, красуне, пробудись:
Поглянь на мене без докори,
Взамін ранкової Аврори
Зорею півночі з’явись!

Ще вчора

Я спитав, узявши сир:
— Звідки в ньому стільки дір?
Забурчав індик од хати:
— Справжнє диво, що й казати!

Кукурікнув півень чемно:
— Тут питатися даремно!
Засмутилася