Про мову

– Хто Ви?
– За покликанням я – мандрівник.
– А за фахом?
– Пишу вірші лівою рукою.
Мелодійність – є мій керівник.
Молодість – приречина до бою.
– А чому?
–

Матріархат
І всі ми – госторозорі.
Заманюємо здобич на гачок.
Побережись!
Вже витонченні пальці
Метають стріли. Ви все про смичок?
Проігноруйте!
Довгов’язі

Желатином мозок взявся,
Розмовляю з тишею:
Усе сказане відразу
На шматочки кришу я.
Нашаровую розмову
Із питальних знаків
Чи потрібно,чи коректно?
…Так перлік

Поговоримо поглядами – не словами.
Можна ближче і голосніше? Аби розширити
безкінечність потаємного. Ніби ніша
імпровізованого діалогу
(в чотири руки по клавіатурі)
вкоротила

Вельмишановна моя свідомосте,
Світла панно,
Я молилася Дажбогу
Вранці рано.
Я вдивлялася щиро у небо,
О, велич!
І вслухалася у степ,
В його клич.
В божевіллі

Майбутнє — на рівні сина.
Минуле — на рівні діда.
Всесвіт — то батьківщина.
Куди ж від неї поїду?

Куди подітись від себе?
Від моря, вогню і вітру?
В живих є така

…Ота безкрайня мертва далечінь —
Мелодія мелодії душевної.
І жити лінь, і помирати лінь
У просторі між мамою і левами.

Калина міста і бетон села —
В моїй крові, що на Дніпрі

Не каявшись, спокутуєш гріхи.
Спокутали…
Чи буде ще покута?
Стоять у хвилях вічної ріки
Ті, що прийдуть, і ті, що вже забуті.

І їх серця, мов царство пірамід
В цей вік

У чужих дзеркалах відбивається наше небо.
Той, кому трохи важче, співає думу.
Той, кому більше, ніж іншим треба,
Просить в Бога середину між болем і сумом.

Загубилось село у

1.
Щасливий я, мов дерево з гніздом.
Скидає дух останні рештки плоті.
У венах тиша. І ніхто-ніхто
Іще не зупинивсь на ешафоті.

“І день і ніч горить горобина,
Щоби дощі не

I
Я давно в цих краях. Ще зі скіфів.
Віки й дороги.
Тут робили із церкви корчму, а з корчми — собор.
Клали чорні хрести на груди беріз вологих
І зарізаний хліб макали в живий

Бруківка покрита камінням слов’янських душ,
Поламаним вітром зализана, наче пір’їна — кров’ю.
Ти щастя свойого дурного в мені не руш.
З підвалів церковних відпий золоте

Попробуйте цей вірш…
Так пробують черешню.
Так пробують уста
Устами і вином.
Так пробують хреста,
Коли дійшли нарешті,
І море, і траву
Перед останнім сном.

І

З тих пір, як навчився писати кров’ю —
Не знаю, про що писати…
Бачив живою смерть свою.
Пив за її здоров’я.
Ми цілували із нею тілесні ґрати.

А потім на Місяць

1.
він нині не побачить паркана
він мусить вуха воском затуляти
іде вода у гості до теляти
така сама як небо та сумна

теля не хоче пити бо теля
ще не кохалось бо воно

затуркані розтуркані затуркані
розтуркані зубами догори
свистали ми забитими форсунками
і по одному утікали з гри

а вже колоду посипали попелом
хай інший хтось приходить

Ангел, який сміється, –
Це уже трохи біс.
Маски – колишні лиця.
Трави – маленький ліс.

Мудрість – це перша старість.
Ніжність – це юний ніж.
Кобза – бабця

На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безнаказаність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто та́к мені не довіряв,
стоїш і просиш

На тлі перегорнутих сторіно́к
з’явився цей чистий лист –
папір білоликий з не снів, з не думок,
папір недолист-перелист.

У стосі всамітнено в шарі зашор,
ховаючи вічності

Що таке “залога”?
Фінікійці,
філістимляни із сектора Ґаза,
семітологи,
що таке “залога”?
Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
але
задник мого годинника погнутий,
а