Про мову

Із “Молитви”

Помолімся, щоби
одчинився простір,
і потекло з небесної зіниці
тепло у земне лоно
й вигріло його
з неплідности.

Помолімося, щоб
містичний

Із “Молитви”

Навчи мене:

як зсунути з обличчя
темряву,
що гладила і гріла,
як приємна притча
невидющим;

як здерти лишаї
непевности і сумніву
з душі
й

Із “Молитви”

Вимий тіло моє
і вибіли з нього
терпіння,

губку подиху приложи
і витягни піт
омертвіння.

Вимий душу мою
і натри олією
ласки,

щоб не

Щира, кльова, щедрослова,
хай живе дитяча мова!
А дорослу, перерослу,
не люблю я, бо вона –
перелякана й нудна.
Та – дитяча, неледача,
хоч, буває, і заплаче,
але завжди

Нові українці —
не жирні свині
Нового кап. класу,
Нові українці —
це духом сильні
Паростки нашого часу,

Що стали в когорти нової доби
Плече до плеча,
багнет до

На полях поетичних,
ідеями вседобра, з руки,
подібно зерну пшеничному,
а сходити
і плодоносити
словесному уже в душах,
і перетворюватись у віршах
на харч,
що

Серцем-садом
втілення засадив я,
в ньому квітами радо
всміхаються відчування, серед не скошеного добротрав’я,
на душевнотілесних деревах з гнізд співають птахи поетичні,
так

Людському наступному світу
в техноскафандр одітому,
майбутній космолюдині
на новопланети видимі,
відправляю цього інформолиста
із книги змісту мого творчопласта,
у

Мілітарна форма життя
і воєнний стан існування
все більше вдягає моє тіло в камуфляжні одежі
все об’ємніше намотується клубок обов’язків
і додається важчої зброї та різкості

Блудний Сковорода
з паличкою в руці
селами загляда,
списує папірці.

В череві — хлюпа бурда,
в помислах — Рим,
печений Сковорода
піччю Єкатерин.

Куди, Грицьку,

Переспів з російської

Жив собі роззява, ліві двері справа…
З ранку він хутенько встав, піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави — з’ясувалось, то штани.
Отакий

Здається, нічні заметілі, а снігу нема.
І листя нема, геть нічого нема, і нема супокою:
ті ж спогади,
лиця,
і вухо — як мак
розрізаний навпіл,— пусте і залите пітьмою.
Дух

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний

Ці беззвучні слова що нашіптую їх десь-таки западають
згодом певно наткнувшись на них ти пронизливо їх зрозумієш
і подумаєш — боже це ж він зізнавався в любові
і просився щоб ніч коло

Я вигортаю попіл із каміна,
і ліс мені натрясся на коліна
(довкола осінь,
листопад,
імлисто,
а з попелу в відрі — не опадає листя).
Волів би я згребти в відро коня,