Про мову

1.
ошалілий комівояжер
на блідій долоні короваю
вибирає з двох великих жертв
ту котра пелюстки обриває

лементом зачаєним — ад’ю! —
по столу почаївської площі
він піде

витинання на схилах гробів
все потроху — і місяць і віжки
птах на прив’язі до голубів
вибирає тварину пішки

неповторність потвори (не за гончарем) —
розгортання із білого в

0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар

і з випарів лайна до

Юркові Бедрику

лівим берегом живучи
правим берегом накриваючись
чи буває що на плечі
відбиваються лапи заячі

озираєшся — а ніхто
зупиняєшся перед ранком

вічними не будемо ніколи
мертвими не станемо навіки
осінь як останню непокору
збережуть поети і каліки

дощ як перестояне мовчання
вкриють до зажмуреної жмені
тільки

остроголосні привиди речей
ще міняться ще несть їм ореолу
якого безу простір цей тече
яким крилом перегортає тору

мислитель масок викришив пісок
сліпі долоні як вершини

за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво

нам пити повільно ми випари п'єм
сльоза

Не возводять ні мости, ні вежі
псальмопівчі. Як тобі меж ними?
Доторкає до волосся вечір
язиком вологим і незримим.

Дівчинко, це прорізи цвітуть.
З меду квітка витече в

гортанний – в захід – аспера
перистий – в проріз – лист
від патоки до пастора
інкубуси сплелись

перетин слова з променем
вирощує церкви
горбатого до повені
виводять з

і обезводнена цим житієм
духом сахари
каліґрафічно плетеш битлиєм
на марґіналі

пахне відлучена до корінця
ніч норовиста
і до грудей тобі нитка лиця
капле

на синій світ птахів злетяться інші
так само ще неторкані птахи
і хтось мені перелистає вірші
немов перелистає тельбухи

розріже пальцем губи дерев'яні
заговори чи не

Василеві Герасим’юку

1.
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
що королям на цілий вечір
розтасувати

Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.

А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла

Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казати “ага”.
Виходило в неї “аґа” та “аґа”,
як в гуски, яка розмовляє “ґа-ґа”.

А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської

Як риба об лід – мовчимо ми,
хоч не одною володієм мовою.
Відповідаючи комусь, ми, ніби,
Спльовуємо
слова затерті, почуття німі.
І вже не плачемо
від щастя

Слова відлетіли
Гарбузовим лушпинням
За вітром, у даль надзвичайну.
Небесна безмежність
Розчинного сонця
У фресках втонула печальних.
Сьогодні шмигнуло
НадДиво

Повне мовчання. Збентеженість.
Моральна кодифікація.
Цинічні розмови про вічне –
Чуттєва глобалізація
світогляду.Модифікуємось
У формули агресивності,
У міфознак

Прагнучи духовних ідеалів,
Щирість Бога бачимо щомиті.
Легковажно клятви роздаємо –
Жереб долі – істини розмиті.

Кульмінація невидимих обрядів
В причащанні – ключові

Желатином мозок взявся,
Розмовляю з тишею:
Усе сказане відразу
На шматочки кришу я.
Нашаровую розмову
Із питальних знаків
Чи потрібно,чи коректно?
…Так перлік

Поговоримо поглядами – не словами.
Можна ближче і голосніше? Аби розширити
безкінечність потаємного. Ніби ніша
імпровізованого діалогу
(в чотири руки по клавіатурі)
вкоротила