Про мову

Цей прецедент в утробі часу виник
І утвердився, як фатальний крок:
Йдемо на суд — а вже готовий вирок,
Невідворотний, як судьби дзвінок.

А чи дзвінок Того з номенклатури,
Чий

Це зведення роздумів стільки несе,
Несуть стільки висновків звіти:
Статистика знає, напевно, усе!
Та як же уміє таїти…

Що з папірцями?! — вони без потреби
Плодяться, плодяться, наче амеби.
Наче ті мухи або ж комарі…
Всюди вони — і внизу, і вгорі…
Всоте дивуєшся: що за дива? —
Пишеш один, — а

Бурчав язик ночами й днями:
Йому, бач, тісно за зубами,
А він би научив, як жить!..
Вільніше стало язикові,
Як зуби вибили Грицькові.
То що ж язик тепер?
Мовчить…

Фіксує око, проявля душа.
І постає усе, що не помітив:
не тільки вітер з пензлем комиша,
а навіть намальоване тим вітром,
що вже притих. І непорушна тінь.
І припікає. І

Так треба. Повернень — доволі!
Не треба. Даремно.
Недолі потреба?
Напевно, недолі…

Недолі, напевне, потреба? Недолі?
Даремно!
Не треба! Доволі
Повернень! Так треба.

З Пушкіна

Духовним присмерком жахливим
Гнітився я, йдучи один.
І з Серафимом шестикрилим
Зустрівся в плинності годин.
Ступили крок, ступили другий,
І наші

Довго-довго давнє літо давніло,
Де не йшло — стояла синя мла.
Мамалижна хмара на Молдавію
Ще одну рябеньку повела.

Їм услід і жалібно, й волого
Сів дивитись камінь при

Сто чорних димарів на Батьківщині.
Сто світлих гімнів рідної землі!
Прощай, ганьба, і сором, і жалі!
Цивілізована держава моя нині.

Сто гордих колосів над збіглими

Цієї ночі птах кричав
У небо відлетіле.
Цієї ночі сніг упав —
На чорне впало біле.

Цієї ночі уночі
Ми тихо говорили…
Різдвяні пахли калачі,
Шибки в мороз

Грайте, грайте кровавії струни,
Чей вас хто почує
І заплаче, заридає
Слезами батьків,
Як почує у серденьку,
Невільничий спів.

Рвіться срібні з болю, із ридання,
Та не

Іде старий із млина,
Та щось йому важко,
На щастя була корчма
І випив він “бляшку”.

Із кумом він розпрощався
В корчмі на порозі,
Та ось потік заблищався
Йому у

Люби рідну мову, миле руське слово,
Єї не встидайся, за ню бийся в грудь,
За то рідне слово будь готов до всього
Та знай, що ти Русин, того незабудь.

Знай, що ти є сином

Мені над морем у Алушті
Приснилась дивна дивина,
Що діти, знайдені в капусті,
Це побратими Качана.

А ще скажу вам по секрету
(Секрети мають і поети),

Яких знайшли у

Калині кажу:
— Тітко Калино!
Горіхові кажу:
— Дядьку Горіше!
Нагідці кажу:
— Сестро Нагідко!
Барвінку кажу:
— Брате Барвінку!
А Хризантемі:
— Панно!

Паперовий кораблик щодня
Перевозить у трюмах знання.
Після плавання цей корабель
Повертається в рідний порт Фель.

(Підручник, книга)

* * *

Боюсь я вовка і

Тихше, жаби,
Ні гу-гу —
Ходить чапля
По лугу.
Щоб не сталося
Біди,
Наберіть
У рот води.

Небо вміє говорити.
Його мова —
жайворонки,
соловейки,
лелеки,
журавлі,
ворони,
граки,
голуби…
Хіба можна перелічити всі мови,
які знає небо?!

Мова моя — мов дівчинка у віночку,
йде полем, іде лугом,
терновими стежками йде.
Мова моя — мов ластівка,
летить горою, летить долом,
провіщає мені ясен-день.

Мова моя —

Боже,
як гарно,
що Ти створив день!
Як добре,
що він Тобі сподобався.
І Ти створив
ще другий,
третій,
четвертий,
п’ятий
і шостий!
А найкраще Тобі