Про мову

Я легковажу словом не щодня,
Точніше, не завжди словами граюсь –
Я словом і караю, і караюсь,
Ним дихаю й від нього задихаюсь,
Воно в мені пече – не схолоня,
Я ним грішу і

Не забувайте! наш день
Вагітний невиданим плодом,
І що йому ваших пісень
Барвисті, дзвінкі хороводи?

Наш день — перевтілений міт,
Борвій демоничної зваги,
Поема

Бійці виїжджали і коні іржали
(Стримано в стременах сталь дзвенить),
А дим терпкий у полі, А в полі дим іржавий,
І слина з кінських губ — немов ковильна мить.
Дібровою загін

Коли брехня відлине від підніжжя
Тарасового пам’ятника,
Й сонце
Осушить лицемірні сльозосоплі
На вічному граніті,
Я тихенько
Прийду до нього
І закам’янію
В мовчанні

Пересічного українця
Пересічний менталітет:
За рахунок не свій
По вінця
Наливає,
Чужий буфет –
Не чужий:
Мов струмок протічний,
Там і вина, і горілки…
Пересічний

Лист від майбутніх наших нащадків – до нас

Колись у нас була земля
Найкраща на землі:
Текли меди по ній,
Зілля
Буяли в рясті,
І гілля
Горнулось до

Не з похмілля болить голова –
Від високого тиску.

Цілу ніч я мережив красиві слова
І не маю від того ніякого зиску.
Не друкують поетів. Нехай помира
Найдревніше мистецтво

Не викроїти путніх рим із суржику,
що зріс на пустирі заматерілому
і нищить мову, долею нам суджену,
з якою ще до волі не дозріли ми.

Умовною якоюсь напівмовою
силкуємось у

1
В тиші тиш між берегами
В комишах не спить вода –
Невгамовний мовний гамір
Плесо річки розгойдав,
Розплескав її,
Червону
Від палаючих вогнів,
Тиху

В бездарній п’єсі
Преганебну роль
Актор великий
Грає через силу –
Істоту безголову і безкрилу
Він представля.
Імення їй – Король.
Це ж не його, звиняйте,

Занехаявши рідну мову
І зневаживши власний рід,
Іншій мові,
Чужому слову
Не навчилися ви,
Як слід, –
Прісну суржикову полову
Перемелює ваш язик…
Кричите ж про

Похмурий день зачаївся в тумані.
Над бродом ржуть, полохаючись, коні.
Мій меч бренить, та чую, що на грані
Мене не зрадять крицеві долоні.

Учора твердо так, без

Душа відділилась від тіла
Ще там, на майдані міськім.
Врочиста така, білокрила,
Літає і в’ється над ним.

А тіло, струнке і спокійне,
Ступає в холодних рядах.
Довіку його

Настрій в мене ідеальний —
Я мов камінь став невтральний,
У повітрі десь завис;
Ні на ліво, ні на право,
Тут болюче, там діймаво,
Тільки чую: Хитрий лис!

Громадяне!

…і тиха мова
в якій трикрапка важить більше слова
звучить у глибині душі моєї…
…сльоза дощинки на вишневім глеї
мов павза красномовна…
…на струні
напружено-тонкої

Видатні, як правило, невдатні
Видаватись. Вдатних – видають.
А невдатні зовсім непридатні
До життя. Їх вдатні заклюють.
Деяким невдатним хоч посмертно
Крихта слави все ж

Ремонтую потроху своє відпрацьоване тіло,
Бо нема запасного, а це вже не личить поету
З молодою душею. Та деякі штучні деталі,
Як, наприклад, протези зубні, не годяться для

Мовчить стривожена,
Стриножена,
Надія зраджена моя,
В бік мінусовий перемножена
На сорок сім
(Така знеможена!)
Мільйонів особистих “я”.

Куди прямуємо

Напився Хмель. І непрохмільно
Гуде гульба в Чигирині,
І будь-яке вороже стрільно
Прицільно
здатне
у стіні
Пробити бреш…
Та брешеш, доле!
Іще сміється срібна

Коротка баєчка:
Були –
Жили тут недалечко
Поети крупні,
І знесли
Одне круте яєчко
(Читай – словечко)…
Не біда,
Що знЕсли “ерудити”, –
Біда: не