Про мову

Коли мене питають: “Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?” –
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки…

Коли мене запитують: “Народу
чи зможеш

О мово рідна!
В рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті —
ти від колиски до труни!..

Хоч не чужою

…я не молюся жодному божку,
я викинув із хати всі ікони.
Любов мою – велику і тяжку –
не звіть: національні забобони.
Я долю всього світу пригубив,
всі мови світу хочу

В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і

Навесні перегляд війська —
боже, що за вид чудовий!
Десять тисячів вояків
залягло майдан військовий.

Шість музик гримучих грає,
трубачі всі трублять гучно,
а вояки, мов

Як по літах життя візьмеш до рук сю книгу
І станеш листувать стрічки тих скорбних дум,
То, може, на душі відчуєш зимну кригу
Важкої самоти і незміримий сум…
І, може, аж тоді

І я умію пісню,
умію не одну,
то тихо-милозвучну,
то грімко-голосну.

Я так люблю ті співи,
а я їх сам зложив
у тихі хвилі щастя,
у хвилі, як тужив.

Одна

Був монастир, а в нім черці —
відлюдки тихі, богомільні
і в’язні віри добровільні,
що в божому жили страсі
і словом правди та хрестом
боролися колись з гріхом.

Тепер вже

Уміти з слів зібрать нектар
То божий дар.
А із нектару мед узять –
Ото вже божа благодать…

Крикну так,
щоб з серця,
кров’ю харкнувши
на губах,
епоха запеклась. –
Годі!
Досить
над рядками аркушів
ти,
гаряча,
крапала й лилась!
Не тебе
на

Коли мене вже розпинають звуки,
Коли від них аж стогне голова,
Від розпачу тоді здіймаю руки –
Прошу, щоб врятувать прийшли слова.

Так і живу між звуками й словами,
Немов

У нього на гранітній брилі
Одне лиш можем прочитати ми:
“Поспівчувайте, друзі милі, —
Він загубив
портфель з цитатами!”

Коли він рихтувавсь в останню путь,
То заспокоював: — Не плачте, люди,
В могилі, звісно, пива не дадуть,
Зате ж там, може,
й зошитів не буде!

Впіймали турка. Привели у стан,
Щоб таємниці вивідать військові.
І що ж? Розводить руки бусурман —
Мовляв, ні бе ні ме у нашій мові.

Обурився Денис:
— Ну й темнота!
Де

Є філософія своя
У тих, що часто гнуть хребти:
— Спочатку ти скажи, хто я,
А потім я скажу, хто ти…

Даремне ти турбуєшся, поете!
Ще вистачить сюжетів для поем.
Візьми число щоденної газети –
там тисячі невиспіваних тем.

Заглянь лишень у рубрику науки
чи в рубрику

Кіт Собаці каже ранком:
— Чи ти з буди впав?
День і ніч дереш
горлянку —
Тільки гав та гав!
Чи тебе кусають блохи?
В чому тут секрет?
— Хочу я підвищить трохи
Свій

Гукає Ігор до Дмитра:
– Поглянь, якенна кенгурА!
Дмитро сміється: – Ой, умру!
Не кенгурА, а кенгурУ!
– А он із клітки вигляда
Папуга жовта – какадА!

Друг знов у сміх: –

Побачила кізонька дівчинку Зіну,
Не знала вона, як сказати: “Дай сіна”,
Тож мовила коротко: – Ме!
Похрумала вволю сухої травички,
Не знала коза, як сказати: “Водички!”,
Тож

Вони сидять серед базарів
І продають дрантивий крам, –
Нікому непотрібний хлам
Перед ними храм краси захмарив.

Сидять щовечора, щоранку,
Сидять, торгують цілий день, –
І