Про мову

Довелося на віку
Глухому з губатим
Раз у церкві, на біду,
У парі стояти.
І губатий що почне
«Отченаш» читати,
То так губи і складе,
Як ніби свистати.
Довго глухий

Гей, яка чудова,
Свіжа і багата
Українська мова,
Мова мами й тата!

Словечко за словом
Я учусь завзято
Запашної мови,
Мови мами й тата.

Мови мами й

Се же паки вірш вмісто предмови до ласкавих і благоразумних чительником, особливе до віршописов

До чтущих написав-єм сіє прошеніє,
іж би мні дарували прощеніє,
А барзій

І
Пісня в повітрі крильми тріпоче,
В звуках роїться,
В небо блакитне кинутись хоче,
Наче орлиця.
Чуються звуки сталі і кремню,
Горді акорди;
Пісня лунає, кида на землю

“То буе ні день, ні ніг”.

Байрон

То був ні день, ні ніч,
бо сонце й місяць
на небесах стояли в відстані далекій,
в одних просторах і в однім часі.
А на землі

Не цурайтесь мови – мови тата й мами,
Мови діда й баби, предків наших всіх.
Бо її цуратись – сором непошани,
Бо її цуратись – перед Богом гріх!
На землі народів Бог створив

Вам, о поети, була вона довго чорнозем м’якенький.
Глибше погляньте: під ним камінь лежить і руда.
Оранку киньте, навчіться тесати, різьбити, кувати:
Тішить у камені грань, радує

Вам не вилізти вік із-за ґрат,
Голосні українські поети,
Коли будете в дула гармат
Заряжати словесні ракети.

Море Средземне шумить,
хвилями дзвонить в боки пірамід африканських,
хлюпають ріки криваві в долинах віків
у круті костяні береги із людей…
І чую крізь гомін стихій над тілами

Пишу вірші друкарям, ремісникам славним,
которії друкують книги православним
Людєм, бо всім діло їх свято єст і чесно,
а барзій тим, котрії жиють благочесно.
Друкують же всякії

Змаліли дні! Чолу їх сяєва корон
І добрих перемог не суджено прийняти —
І стало все життя похоже на полон
Одноманітної кімнати.

І як значливостей не доступились дні,
Лиш дух

Штуки рідної мотиви,
Пісні рідної слова!
На сучасні переспіви
Єсть для вас струна нова.

Єсть для вас серця огненні
І огненна дивна гра,
Єсть для вас співці

Вам за мить
«уважний» Вова
найспритнішу гаву
зловить:
цим мистецтвом
Володимир
досконало володіє!
Ще б учитись добре
міг
був би
кращий
від усіх…

Лянсіє, чудовий танець,
Не один у нім коханець
Міг сказати, що хотів —
А я тілько мав сказати,
Та я слів не міг дібрати,
Я не вмів дібрати слів.

Всі думки мені

Чому так нічого, нічого
Сказати тобі я не міг? —
Було нас в покою за много,
Не міг я казати при всіх!

Раз тілько не було нікого,
Та слів десь не стало моїх; —
Чому так

Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.

Спитала Ната брата,
Вмостившись на стільці:
– Що буде, як додати
Всі пальці на руці?
І дівчинці Наталці
Так відповів хлопчак:
– Якщо додати пальці,
Одержимо кулак.

Якби я повірив, що в нашій країні
Тепер сходить сонце, та вже не криваве —
Росли б мені в грудях пісні солов’їні
Під хмарою суму, співаючи гімни
До люду, що спить, як те море у

Україна! Слово незабутнє.
Ти моє минуле – славна Русь.
Ти моє сьогодні і майбутнє,
Бо твоїм я іменем зовусь!

Хто нам скаже, хто покаже,
Звідкіль геній воду п’є? —
Хто питання ті розв’яже,
Що життя йому дає?

Бризки щастя й ріки лиха
Ллються разом з джерела,
Та не всім одкрита