Про мову

Умові — чари барвінкові,
аж сяють барви веселкові —
разки, вінки словосполучень,
прислів’їв, висловів і фраз —
і знаєш їх, вживав не раз,
але береш, як вічний учень,
і

Кружляє в небі «месершміт»,
А в нім — фашистський льотчик Шмідт.
Зенітки тут як кашлянуть —
Фашист круть-верть,
Фашист верть-круть…
Летить донизу «месершміт»:
В один бік —

Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.

Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого

Федько, розумна голова,
а робить все недбало.
Крізь зуби цідить він слова,
говорить як попало.

Як тільки двоє-троє слів —
одразу: значить, значить.
І вже не раз таке він

Слово, чому ти не твердая криця…
Леся Українка

Я бачу: кущисті ласкавці,
і Леся, гортензії садячи,
на хвильку присіла на лавці —
їй пишеться в рідному

— Ану, — питає вчитель, —
дослідники майбутні!
Що означає вираз —
сміятися на кутні!

Гриць каже: — Кутня — цвинтар
(це скрізь — місця покутні).
Сміятись там — і значить

В літню пору медову
у шкільному саду
я розмову про мову
з дітворою веду.

“От, — кажу я малеча —
мовний вираз візьміть —
брати ноги на плечі,
як його

Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?

Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
—

“Проти рожна перти,
проти хвиль плисти”…

А скажи одверто,
розумієш ти
ці Франкові мислі,
знані нам здавен,
і народний вислів
лізти па рожен?

Кожен мовний

Цей зворот, як довели
мовники-дбайливці,
свого часу занесли
в лексику мисливці

Бо порода є собак:
іклами своїми
жертву вхопить — і ніяк
пащі не розніме.

Не

— А чому, — Тарасик запитав, —
про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.

Тим хоч кіл на голові теши,
впертості й колом

Цікаві вирази народні
Ось каже чоловік один:
“В провулок напхано сьогодні
по саму зав’язку машин”.

А другий каже, що у нього
по саму зав’язку турбот.
Звідкіль тут

Вам не вилізти вік із-за ґрат,
Голосні українські поети,
Коли будете в дула гармат
Заряжати словесні ракети.

І
Нерви мої — струни;
Серце моє — ліра;
Як розходяться буруни
Диким виром серед мира,
Нерви-струни загудуть
Диким шалом.
Мов стихія б’є по струнах,
По серцях і

Змаліли дні! Чолу їх сяєва корон
І добрих перемог не суджено прийняти —
І стало все життя похоже на полон
Одноманітної кімнати.

І як значливостей не доступились дні,
Лиш дух

І
Поле. Гай. Синіють луки.
Манить погляд небосхил.
Як музично грають звуки
Над розливом творчих сил.

Світ палає. Мир тріпоче.
Десь ударив перший грім!
Небо гімнами

І
Пісня в повітрі крильми тріпоче,
В звуках роїться,
В небо блакитне кинутись хоче,
Наче орлиця.
Чуються звуки сталі і кремню,
Горді акорди;
Пісня лунає, кида на землю

Як веселонька блискуча,
Переливна, миготюча,
По моїй країні милій
Мова дивная дзвенить,
В казці, в пісні легкокрилій,
В юних спогадах ідилій,
Мов струмочок,

“То буе ні день, ні ніг”.

Байрон

То був ні день, ні ніч,
бо сонце й місяць
на небесах стояли в відстані далекій,
в одних просторах і в однім часі.
А на землі

Море Средземне шумить,
хвилями дзвонить в боки пірамід африканських,
хлюпають ріки криваві в долинах віків
у круті костяні береги із людей…
І чую крізь гомін стихій над тілами