Про мову

— Ти знаєш, друже, що може слово
з напів’ясного нам джерела
предмету назву дать випадково,
і назва влипне, як там була!

Тарасик слухав мене, завмерши,
уже до бесід зі мною

Р. Чілачаві

Слів грузинських, де я виріс,
не учили ми.
Але чув я чудо-вираз —
шені чіриме.

Чий високий дух, як гори, —
тим відмірено
брать чуже на себе

Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.

Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові

Два гарні поети відомі у нас —
киянин Микола й бакинець Аббас.

Як з’їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.

Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса

Є ще люди сонні, наче сови,
а глухі до слова — це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки — це ж як вірш!

Називний питає: хто ти? що

Я радий, що ти, Тарасику,
так підріс і так зміцнів,
що читаєш нашу класику
і сьогоднішніх співців.

Мов стрибком ловця обачного
ти за роги взяв бика.
А давно питав

В. Пепі

Путі-дороги перехресні
верстали прадіди й діди
і назви нам земні й небесні
лишили в мові назавжди.

Ті — крем’яні лани орали,
ті — полювали дичину,

Кружляє в небі «месершміт»,
А в нім — фашистський льотчик Шмідт.
Зенітки тут як кашлянуть —
Фашист круть-верть,
Фашист верть-круть…
Летить донизу «месершміт»:
В один бік —

Солов’ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.

І

Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.

Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого

Кожну літеру ціни,
бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину
дудочка — сопілка:
виймеш літеру одну —
і вже буде спілка…

Сварка йде така, що ну! —
перепалка

Умові — чари барвінкові,
аж сяють барви веселкові —
разки, вінки словосполучень,
прислів’їв, висловів і фраз —
і знаєш їх, вживав не раз,
але береш, як вічний учень,
і

В літню пору медову
у шкільному саду
я розмову про мову
з дітворою веду.

“От, — кажу я малеча —
мовний вираз візьміть —
брати ноги на плечі,
як його

Коли спонукає нас мовник
досліджувать слово живе,
то ніби розвідницький човник
по мовному морю пливе.

— Ось, — каже, — новеньке вам слово,
шукайте коріння, зерно —
і

Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?

Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
—

Спонукав нас імперський Прокруст
до невірності рідному слову.
В українця зринає із уст:
“Я, ты знаешь, забыл свою мову!”

Як цього зрозуміть молодця,
що не здатен свого

Цей зворот, як довели
мовники-дбайливці,
свого часу занесли
в лексику мисливці

Бо порода є собак:
іклами своїми
жертву вхопить — і ніяк
пащі не розніме.

Не

Гриць катався на льоду,
не спитавшись мами,
та й потрапив у біду:
шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів хлоп’я мале
пам’ятає й досі:
“Бить не битиму, але
зарубай на

Цікаві вирази народні
Ось каже чоловік один:
“В провулок напхано сьогодні
по саму зав’язку машин”.

А другий каже, що у нього
по саму зав’язку турбот.
Звідкіль тут

— А чому, — Тарасик запитав, —
про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.

Тим хоч кіл на голові теши,
впертості й колом