Про мову

І
Пізнавав я Леніна без екскурсоводів —
Не було музеїв у нашому селі.
Та вже як зберуться діди на колоді —
Де вже тим політикам — замалі!

Взагалі у нас говорять — як ходять:

Я не кобзар і не співець,
Який чарує світ сьогодні,
Але завжди, мов скарб сердець,
Любив, люблю пісні народні.

Чи українські мелодійні,
Такі багаті, як життя,
Чи то

(Приказка)

Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:
“Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?”
“Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)
Всередині, як ти, порожній

Вернулася ж Химка
Допрядать починка.
Ой насуче ниток,
Що буде з півміток!
Язик — веретено
І бреше скажено!
Накрутить десятки,
Витче і двадцятки;
Буде й полотенця,

У шабаші свавільної свободи,
Під’юджувані із суфлерських буд,
Ми, наче зомбі,
не спитавши броду,
Пустились в блуд.

Заблукані в глухім чортополосі,
З похмілля так і не

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —

В одній крамниці покупець вчинив велику бучу:
— Навіщо ви продаєте цю ковбасу смердючу?
— Та що ви? Свіжа ковбаса.
— То значить, м’ясо з духом!
— І м’ясо свіже.
— Значить, ви

— Чом це так воно виходить? — запитав Петра Андрій. —
Никодим он тридцять років на роботі керівній:
То інспектор, то директор, То керуючий, то зав.
А чому ж це я в начальство ще ні

– Кажуть, наших у Росії
Є мільйонів п’ять.

– А вони там по-російськи
Вміють розмовлять?

– Ну звичайно. Володіють
Мовами двома.

– Є там школи українські?
– Ні,

Сказав якось Федір Галка
Занозі Панькові:
— Ти чому не розмовляєш
На вкраїнській мові?
— Зачим вона мінє нада? —
Прошипів Заноза. —
Што я — дядько тібє, что лі,
З

У крамницях, у пивницях —
Дуськи, Муськи, Люськи.
Ти до них — по-українськи,
А вони — по-руськи.
Станеш глянеш: мамо рідна,
Господи мій, Боже!
Наяложене, патлате,
На

Десь на вулиці матусю
Запитав хлопчина:
— А чи може без бельзину
Їхати машина?

Мати вражена спинилась,
Вдарила в долоні:
— Звідки слово це взялося
В твоїм

У суді про аліменти справу розбирають.
– Скільки з жінкою жили ви? – Панаса питають.
Той стоїть у гордій позі, крутить головою
І запитує нахабно:
– З чийою? З мойою? –
Молодий

Дорікає мати доні:
— Ти жівйош у Кієвє,
А нє гдє-то у Рязані
Чи в каком Тетієвє,
Но язик ти украінскій
Знать нє собіраєшся.
Говору тібє об етім,
Но ти возмущаєшся.

Садівник під деревину
Гній кладе і воду ллє,
А вона в ясну годину
Золоті плоди дає.
У поета-гумориста
Все виходить навпаки:
Він плоди дає, а критик
Збоку кида

— Я оце в газеті, синку,
Про таке читаю,
Що папір в країну нашу
Завезли з Китаю.
Так виходить, що паперу
Не було до того.
Як обходились учені
В ті часи без нього?

Поселились Федько й Катря в новому будинку
Ставлять меблі. Почепили на стіні картинку.
Раптом чують тріск і скрегіт у вечірній тиші.
Катря вдарила в долоні:
— Вже шкребуться миші…

До папуги в зоопарку
Підійшов гусак.
— А чого це ти, — питає, —
Зажурився так?
І чому у тебе, друже,
Голова в бинтах?
— Ех, — сказав йому папуга, —
Ти щасливий птах

У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

Причепились до студента
Лихо та біда:
Неборак англійську мову
Втретє вже склада.
Треться, мнеться, посміхнеться
Не поможе ж плач.
— І чого б я посміхався? —
Злиться