Про мову

…при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля

Колись було,
Та вже давно —
Аж за Богдана Хміля,
Аби папір,
Черкай на спір!..
Писалось без портхвіля.

(Приказка)

Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:
“Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?”
“Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)
Всередині, як ти, порожній

І
Пізнавав я Леніна без екскурсоводів —
Не було музеїв у нашому селі.
Та вже як зберуться діди на колоді —
Де вже тим політикам — замалі!

Взагалі у нас говорять — як ходять:

Я не кобзар і не співець,
Який чарує світ сьогодні,
Але завжди, мов скарб сердець,
Любив, люблю пісні народні.

Чи українські мелодійні,
Такі багаті, як життя,
Чи то

На отчі креси темна сила суне,
А наша совість спить собі, німа.
…Не озивайте ім’я Бога всує,
Коли в душі давно його нема.

Уже й дідів своїх
у дурні взули
Онуки

Почесна є професія одна —
Це людям добрим криниці копати.
У цьому ділі треба певно знати,
Де залягла джерельна глибина.

Це вам не просто яму вигрібати,
Аби лиш докопатися до

Посріблив траву мороз осінній,
І блищить вона, немов парча.
Від останнього журливого ключа
Засмутились в тебе очі сині.

Сонце в хмарах, як бліда свіча,
Світить, та не гріє

Коли говорять інші, помовчи!
Май у душі хоч крихітку терпіння,
Бо в того мало чистоти й сумління,
Хто без розбору на усіх кричить.

Та й говорити треба мати вміння,
Якщо

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —

Ковалю, дорогий ковалю,
Великий брате криці і вогню,
Пали у горні кривду і брехню,
Не буде в світі горя і печалі.

Усе життя ти йдеш назустріч дню,
До підлості нема у тебе

Коза вилізла на хату.
— От я, — каже, — ловка! —
І уздріла на дорозі
Сіроманця-вовка.
— Звідкіля це, — закричала, —
Ти ідеш, дурило?
Чи вже скоро з тебе, клятий,
Люди

Син-школярик прогляда журнали.
— Глянь! — гукає батечка свого.
— Люди в яму мамонта загнали
І товчуть ломаками його.
— Перестань ти голову морочить,
— Буркнув батько. — То вже

Жив та був собі Іван,
Управляв Іваном пан.
Увірвавсь терпець Івану,
Дав Іван по шиї пану.
Пан пропав. Іван куняв,
Бо ніхто не підганяв.
Зажурились вчені люди:
Що з

У колгоспі зітхають корови печально,
Бо я дядька везу в лікарню.
Він лежить на гарбі, як святий із Почаєва,
Сивий-сивий і мудро безхмарний.

Поперек йому біль пропікає та ломить,

У шабаші свавільної свободи,
Під’юджувані із суфлерських буд,
Ми, наче зомбі,
не спитавши броду,
Пустились в блуд.

Заблукані в глухім чортополосі,
З похмілля так і не

Тебе, изящного правдивый судия,
Плачу усердья даль в сем слабом переводе!
Конечно, ты уже читала о Маклоде [1]
И знаешь подлинник ты повести сея.
Тебе отверзты все богатства

Коли ти любиш рідний край,
Радій, співай!
Прийшла пора, прийшла година —
Сміється Київ, сяє Львів!
Ярмо одвічних ворогів
Скидає вільна Україна!
Але, козаче, позір май,

Про світ увесь казати не берусь,
а все ж траплялась і мені нагода
у світі многоликім побувати,
що гув, як вулик, у стонадцять мов,
дивуючи одмінністю ландшафтів,
повір’їв,

Parcus deorum cultor et infrequens,
Insanicntis dum sapientiae
Consultus erro; nunc retrorsum.
Vela dare atque iterare cursus.
Cogor relictcs etc. [1]

От і допивсь!
І

Вернулася ж Химка
Допрядать починка.
Ой насуче ниток,
Що буде з півміток!
Язик — веретено
І бреше скажено!
Накрутить десятки,
Витче і двадцятки;
Буде й полотенця,