Платон Воронько
Гра у сніжки
- Автор: Платон Воронько
Із доріжки до доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився.
Під горою зупинився.
Зверху сніг і знизу сніг,
І ніхто
Супрун
- Автор: Платон Воронько
Супрун – козак на Запоріжжі,
Супрун – пілот у небесах.
Батьки звитяг – усе при збіжжі
На тракторах та на возах,
І нені – з кужелем на лаві
Чи з рискалем на буряках.
А їх
На цвинтарі забутого села
- Автор: Платон Воронько
На цвинтарі забутого села,
Що вимерло в війну і не воскресло,
Квітують без і сива ковила,
Закручена вітрами в перевесло.
А доокіл жовтіє степу мідь
З намуленою річкою
А сонце ще стояло проти скелі
- Автор: Платон Воронько
А сонце ще стояло проти скелі,
Мов думало: чи далі йти донизу,
Чи серед вересу, на моховій постелі,
Росою окропить свою багряну ризу?
Подумало й пішло, лишило спогадання
Про
А ви могли б
- Автор: Платон Воронько
Переклад із Маяковського
Я вмить закреслив карту буднів,
хлюпнувши фарбами зі склянок.
Відкрив я в холодці на блюді
вилицюватість океану.
З рибин на вивісках
Я той, що греблі рвав
- Автор: Платон Воронько
«…Той, що греблі рве».
Леся Українка, «Лісова пісня»
Я той, що греблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові.
У партизанській лісовій оселі
На
Розвідник
- Автор: Платон Воронько
Старий гуцуле, ось мій кріс,
Мені вже зайвий він…
Бери мій кріс, сідай на віз
І їдь мерщій в загін.
Знайдеш найстрашого у нас,
Що сива борода,
Скажи, що виконав наказ
Гребінь глетчера Кавказу
- Автор: Платон Воронько
Гребінь глетчера Кавказу,
Мохом вицвілим обшитий,
Чеше чубик скелелазу –
Віковічному самшиту.
Трохи нижче, у міжгір’ї,
Там, де житла мов скрижалі,
Гріють в кожному
Гроза п’яніла в бешкеті шаленім
- Автор: Платон Воронько
Гроза п’яніла в бешкеті шаленім,
Шмагала верболозом комиші.
Громових вершників блискучі палаші
Дубам стинали голови зелені.
А скільки злого реготу і шуму!
Земля, здавалось,
Ми - ковалі своєї долі
- Автор: Платон Воронько
«Ми – ковалі своєї долі», –
Старий вівчар казав щодня.
Його в комунівській квасолі
За землю вбила куркульня.
Сховали діда там же в полі
І написали на хресті:
«Ми – ковалі
Коли сонце, велике, багряне
- Автор: Платон Воронько
Коли сонце, велике, багряне,
Робить перший свій крок по землі,
Ти виходиш, тамуючи рани,
На роботу у місті, в селі.
На посіви ідеш,
На обжинки,
Вчиш труду покоління
Сонце вечірнє в пухнастій хмарині
- Автор: Платон Воронько
Сонце вечірнє в пухнастій хмарині,
Як мати стара в полотняній хустині,
З-над обрію в полі когось виглядає.
А той десь далеко, либонь на Алтаї,
Чи, може, ще далі – в човні на
Зовсім голенькі
- Автор: Платон Воронько
Зовсім голенькі купались дівчата.
Ніч була тепла,
Імла як смола.
Блиснула блискавка,
Всі, мов качата,
З річки – туди, де одежа була.
Вкрились хустками, стислися вкупці…
Я знов у сні ходив до себе в гості
- Автор: Платон Воронько
Я знов у сні ходив до себе в гості
Стежиною, де б’ється осока
Коло млина, де у вербовій брості
Шумить кипінь на зрубі лотока.
Купався у ласкавім шумовинні,
Між палями шугав і
Чого ти так давно мовчиш
- Автор: Платон Воронько
Чого ти так давно мовчиш,
Сага ворсклянська комишана?..
Ні, ти кричиш мені, кричиш,
Моя вербова і вільшана.
Я чую голос рідний твій, –
То голос матері моєї.
Щодня спішу,
У кохання є свої права
- Автор: Платон Воронько
У кохання є свої права,
Свій непередбачений талан:
Зоряна хвилина торжества,
Самоти студений океан.
У кохання є свої шляхи,
Суджені лише для двох сердець,
Є свої святині
Регочуть трави
- Автор: Платон Воронько
Регочуть трави – злива йде.
Піднявши кухлики і глеки,
П’яніє луг, шумить, гуде
Опісля в’яленої спеки.
Кричить мені: – Чого стоїш,
Занурився в пузир болоньї?..
Бери в
Це вже ніч
- Автор: Платон Воронько
Це вже ніч?
Та ні, іще не ніч.
Ще сонця слід багрянить виднокруг,
Ще сизі ластівки черкають Ворскли пруг,
На Вовчім у шибках – ні каганців, ні свіч…
Іще не ніч.
Ще
...Ніч шептала перешерхлими губами
- Автор: Платон Воронько
Три танкиста,
Три веселих друга –
Экипаж машины боевой.
Солдатська пісня
Ніч шептала перешерхлими губами:
«Ой чого ж так гірко-димно у байрачині?»
Нахилялась
Сонце сходило за гуком
- Автор: Платон Воронько
Сонце сходило за гуком,
Ні, не сходило – спливало.
Простягав до нього руки
Пишний бук над перевалом.
А воно на руки – хустку
З променистого серпанку…
Як ласкава Ксеня з
Сторінка 4 із 7
Тунг сагурнг