Платон Воронько

Засмутилось кошеня –
Треба в школу йти щодня.
І прикинулося вмить,
Що у нього хвіст болить…
Ой, ой, ой! Ой, ой, ой!
Ой, ой, ой! Ой, ой, ой!
Що у нього хвіст

Стрілася на полі, руку подала,
Чорною бровою тихо повела.

Ніжно усміхнулась, зникла у житах, –
Хусточка майнула, наче білий птах.

Як повів бригаду славних косарів,
Хвилями

Квіти люблять бджіл,
Бджоли квіти люблять.
Безліч міст і сіл
Немовлят голублять.
Геть по всій землі:
– Люленьки-люлі.

В час негоди мак
В пурпурну

Війною стрів мене цей Світ.
Із неба кидав до колиски
Заліза толові огризки
І вишень ранній первоцвіт.
Стогнав і лаявсь Білий Світ…
Та я не чув того нічого:
Було ще місяців

Я знов у сні ходив до себе в гості
Стежиною, де б’ється осока
Коло млина, де у вербовій брості
Шумить кипінь на зрубі лотока.
Купався у ласкавім шумовинні,
Між палями шугав і

Наша мама у артілі
Робить на пекарні,
Випікає білі-білі
Паляниці гарні.
А для нашого садка
Ще біліша є мука,
І вона з тії муки
Нам готує пиріжки.

Материнська колисанка,
Доню моя мила, –
Се надія і благанка –
Дати щастю крила!

На літа твої й світанки,
Долі подорожні,
Материнські колисанки
Любі і тривожні…

Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив…

А журавка, а журавка
Все чекала, виглядала
І казала журавлятам:
Скоро повернеться

Ми ходили по гриби,
Зайчика злякались,
Поховались за дуби,
Розгубили всі гриби.

Розгубили всі гриби –
Зайчика злякались.
Потім засміялись –
Зайчика злякались.

Ой, на горі огонь горить,
Під горою кура курить,
А в куряві зоря зорить,
Багряна зоря.

Вийшла в поле мати сива
Виглядати з бою сина,
Чорнобривого Максима,
Ще й

В твоїх устах печальна складка,
Що з бронзи, з мармуру зійшла.
Ти не богиня,
А солдатка –
На попелищі край села…
Поземки землю фугували
Під ями вбитим – аж сичить.
Ти ж,

Мати внесе околоту,
Зварить куліш у горняті.
Ми дрова не йдем колоти –
Вже й тину нема при хаті.
Коли ж розлилася повінь,
В город нанесло красноталю,
Прибився трухлявий

Зовсім голенькі купались дівчата.
Ніч була тепла,
Імла як смола.
Блиснула блискавка,
Всі, мов качата,
З річки – туди, де одежа була.
Вкрились хустками, стислися вкупці…

Мати щоліта полотна білила,
Праником била, била та й била
В кладку осикову, біля загати.
Гупає праник…
Лягаю спати.
Встану удосвіта — гупає праник,
Мов кроком пудовим

У гаю заламана калина,
На лугах потоптана трава.
З ким ти ходиш тут, моя Галино?
Хто дівоче серце зігріва?
Хто дівоче серце зігріва, зігріва?

— Я сама калину заламала,
На

Я люблю ці степи неозорі,
Де безмежна, ясна далина,
Де у росах купаються зорі
І пісні окриляє луна.

Я люблю це розгорнуте небо,
Що хмарки голубині несе,
Але жити не можу

Приспів:
Через поле, через гай
Ходить хлопчик Помагай.

Бачить хлопчик — садять сад,
Він поміг скінчити ряд.
Вмить приніс відро води
І полив аж три ряди.
Рій

У болгарок, у болгарів
Очі чорні, очі карі,
Очі сині,
Як і в нас на Україні,
У степах, на верховині
Очі чорні, очі карі,
Очі сині.

У болгарок, у жінок
На очах

Гіркий полин сивіє в межах,
На гонах – жито, пшениці.
Війна…
Хліба лягли в пожежах.
Лиш полини, мов ті бійці,
Стоять в обпалених одежах,
При них – бездомні

То був могутній духом чоловік.
Він знав:
Ніхто поміж людей за вік
Небесну блискавку іще до рук не брав, –
I вирушив у степ до грозових заграв.
Його знайшли убитим на