Пісні

Навчав синка свого Юхим,
На світі як йому прожити:
— Вмій віднімать та знай ще, з ким
Те віднімання поділити.

Запитує Одарка у Марини:
— Чи падають уже ті кляті ціни?
Тремтять у тої пальці не руці:
— Ні, падають нещасні продавці.

Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст.
(Історична довідка)

Я — один. Я — останній. То значить — король.
Є Тасманове море й тасманська земля.
А земля мусить

Заглянь до подвір’я, сідай біля тину.
Тут двері відчиняться в кожну хатину.
І в білому кухлі жіноча рука
Тобі на вечерю подасть молока.

Захочеш, то буде і чарка, й

Не шукайте родзинок, читаючи вірші. —
Так лиш діти примхливі розжовують здобу.
Члени вашого тіла не кращі й не гірші —
Просто разом вони творять вашу особу.

Хліб — не хліб, якщо

В гості ящірка ходила
Й по дорозі хвіст згубила.
Не пустили її в гості,
Кажуть: “Нащо нам безхвості?”
І навіщо вчора киця
Гребла сіно у копицю?
Що у лісі жук знайшов
Й

З лісу лис півня ніс
Й сам собі бурчав під ніс:
«Вчора в баби півник зник —
Віднесу його в курник».

Гей, браття опришки! Долийте горівки,
До ватри прикиньте ще дров;
Настрійте ми горло голоском сопівки,
А я вам співати готов.

Безпечні-смо, доки земля єсть зелена
І листям

Ненажери пелікани
Верховодок налякали.
Поховались ті на дно
І тремтять на дні давно.
Виплив з річки сом вусатий
І почав на них кричати:
— Ви навіщо, пелікани,
Верховодок

Гориленятку
Мама-горила
Вранці у горщику
Борщик варила.
Доки провідала
Сестер-горил,
Борщик у горщику
Зовсім згорів.
Плаче маленький:
— Мамо кохана,
Борщик

Три веселі павуки
Несли сітку до ріки.
Мухи крилами махали —
Щук у сітку заганяли.
І впіймалось десять штук
В сітку ту зубастих щук.

Вчили мушки павука
Танцювати гопака.
Жодна мушка павучила
Танцювати не навчила.

Іменини у кота.
Кличе в гості кіт крота.
Кріт відмовивсь дуже чемно:
— Нам, кротам, на сонці темно.

І тиша. І гори. І небо, й ріка,
Що зорі шліфує в собі об каміння.
В незрушнім повітрі сторожкість така,
Мов скоїтись має якесь потрясіння.

Вслухайся, завважуй: дихнув вітерець

Веслує Липа Золота
Між золотими берегами:
У вічність десь, за Бережани
Пливе й назад не поверта.

Чужі човни по течії
Спливли… Їх згадувати годі.
Живуть одвік річки в

Наче б хто зорі усі
В озеро срібне зібрав.
Квіткою сонця в росі
Ранок над містом заграв.
В неба веселковій грі —
Гімну святого мотив.
Стяг синьо-жовтий вгорі
Промінь

Тихо Вілія плине
Десь за луг, за діброву, за гай.
Тут мій Шумськ тополиний,
Мій сунично-малиновий край.
Тут земля моя горда
І заснулий Даниловий град.
Тут глумилися

З неба зіроньки злетіли,
Стали білими,
Їх піймать у рученята
Захотіли ми.

На долоньки вони впали
Де поділися?
Розтали.

Жив собі журавель
Та журавочка,
Що ходила по городу,
Ніби павочка.

Не копала, не садила
І городу не ростила,
Конопельки щипала,
Своїх діток годувала.

Он як!

Дубочку, мій дубочку,
Даруй нам по листочку,
По жолудю-дитинці,
По плетеній корзинці!