Пісні

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю, —
з вас усіх я перша маю!..
Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати…
— Ти, Яринко, не

Жозе-Марі Ередіа

Зоря страшного дня поймає верховини;
Все прокидається; в розбурханій ріці
На водопої вже нумідські верхівці,
І поклик сурмачів зловісним зойком

П’єр Ронсар

І
Покинь неволі дім і землю фараона,
Ходім, де серед скель синіє Іордан,
Покинь для мене двір, облудну фальш рум’ян,
Свій спів сирен, своїх Цірцей

Меткий, прудкий і на пригоди ласий,
Ще юнаком він кинув батьків двір
І в світ поплив, у неоглядний вир,
Забувши бурсу і марудні класи.

Блукав, співав на розмаїті

М.О.Драй-Хмарі

Трубадури, як Максим Рильський…

На скелі, де ламають діорит,
За темною грядою Аю-Дага
Розташувала давня грецька сага
Храм Артеміди, перший

Гриб-грибище —
справжній зух!..
Вбрав широкий капелюх,
ще й накрив себе кущем,
мов мережаним плащем…
І поблизу з двох боків
є ще декілька грибків.

Певно, доні та

Ось слово «дружба»,
миле всім,
освітлює весь дім…
На іншому і
вздовж, і вшир
палає слово «мир».

І тут, і там
вогні реклам —
веселка

М. Рильському

Так, друже дорогий, ми любимо одно:
Старої творчості додержане вино,
І мед аттіцьких бджіл, і гру дзвінких касталій.
Хай кволі старчуки розводять мляві

…Вновь я посетил тот уголок земли…

А.Пушкин

Мої серпневі дні і безголосі ночі!
Самотні спомини на сірому узбоччі
Широко скруглених і вицвілих горбів,
Край

Дощик, дощик голубий.
Колосків не оббий
Зливами-приливами,
Хмарами-огнивами.
Птицями-зірницями,
В небі блискавицями!
Ти спадай на межу.
Я тобі таке скажу:
— Понад

Походжає пава юна,
Мамо моя рідна, —
В неї кофта з Камеруна,
А спідниця з Відня.
— От цікаво, — тут сказала
Мотря до Одарки, —
Що вона за це давала —
Долари чи

— Як музики вдарять скоро, —
Коля чує від Кузьми, —
Затанцюємо «сім сорок»
З молодичками і ми.
Аж скипів тоді Микола:
— Що ти вигадав ото?
Я не вилізу з-за столу,
Як не

Внук приїхав з друганом
До бабусі Варки.
Пригощала їх вином,
Не жаліла шкварки.
Зарізала гусака
І останню гуску.
– Смакота, диви, яка, –
Хвалять ті закуску.
Погуляли

Серпень просить коваля:
– Серп потрібний, діду,
Бо достигли на полях
Пшениці і жито.
Золотіють в колосках
Ген за небокраєм,
Стануть в маминих руках
Чудо-короваєм.

Стріла качка качконоса
І з його сміялась носа:
— Качконіс, качконіс,
Ну й смішний у тебе ніс!

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.

Взяла коромисло
і пішла до річки.

Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
у

Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за

Лишімо душам відчайдушників — мужів
на підвідконні миску молока та меду.
Самі позбудьмось бутночсті й молитву прокажім
за сутність будня, альфу і омегу.

Плекаймо плідно кіз,

Дві казки про тебе недавно я вигадав:
казку про ніч і казку про перстень.
Купальської ночі за жеврієм вигону
спорснули з рук мені непещені перса.

А друга казка хіба

Грицик, може, й не хотів
Розсмішити двох китів.
Та писати так спішив,
Що насправді розсмішив.
— У вівторок, — нам казав, —
Про кота диктант писав:
«Є у мене чорний кит