Пісні

За три-чотири кроки (от сліпий!)
Людей не впізнаю. І ті гадають,
Що я зазнався, ідола зліпив
З самого себе… істини ж не знають!

Не раз я потерпав од сліпоти:
Ловив синці,

А жінка,
Ота, що ніколи не буде моєю,
Приходить до мене вночі,
Сіда в узголів’ї
І дивиться пильно
В мої запечалені очі.
Така всетерпляча,
Така всепрощаюча

Надгірна ніч. Холодні роси.
Безмовні привиди — колоси.
Сайгак над прірвою кричить…
Моє багаття миготить,
Моє багаття догора —
Глуха північная пора.
Дзвенить ноктюрном

Поцілувала жартома…
О, краще б ти не жартувала!
… Дивлюся збоку, крадькома:
Та ти ж роздвоїлась сама,
Ну, а мене четвертувала!
Обох, колишніх, нас нема:
Я щезнув десь,
І

Раз вітер на дворі шумів,
У вікна поривавшись,
А я в кімнатоньці сидів,
З коханкою обнявшись.

І я дививсь, як на щоцях
Ягідочки красіли;
А перед образом в кутку

І
Я п’ю прив’ялу тишу саду,
як стигне пізній холодок,
і слухаю Шехерезаду,
що знала тисячу казок.

До мене простягла долоні:
«Я жду давно тебе — прийди!»
А на

Гра

— Як прийдуть до мене гості —
зайченята куцохвості,
то скажіть мені, малята,
чим їх маю пригощати?

— Напечи пиріжків,
накриши бурячків,
моркви

— Незвичайний нині день,-
каже гордий березень.
Місто — мов аеродром,
поспішає і клекоче,
ще до ночі місто хоче
вилетіти літаком…
У живім, поспішнім вирі
всі мужчини —

Чи в неділю, чи у будень —
метушиться жваво грудень.
Зранку в нього на будові справи
дуже термінові:
молоточок стука дрібно —
дах закінчити потрібно!..
На заводі після

Торочив базіка всім:
— Я збудую диво-дім!
Торохтій допомагав —
Язиком дошки «тесав».
Теревенив пустомеля:
— Скоро будуть стіни
й стеля!
Говорун клав на словах
З бляхи

Не сходило ясне сонечко,
Щось стукало у віконечко,
Віконечко одчинялося,
Я, молода, дивовалася,
Я, молода, як ягода.
Прилітала дрібна пташечка;
Чи то

Хо-хо, у ховрахів,
хо-хо, які хороми,
а холів, а ходів!

— Хо-хо!— сказали гноми.

— Тоді живіть в хоромах цих,
ходіть по них навпомацки.

— Хо-хо!— сказали

Крок за кроком на поляні
стадо попасом бреде,
так, як на кіноекрані,
стиха кадр за кадром йде.

Раптом хтозна відкіля
появилось тут хлоп’я,
і на нього

ДО

З дому на дощик
вибіг наш котик.
Дощик і котик
мокрі на дотик.

РЕ

Плаче ридма рева,
бо злякався лева.

— Не реви, будь

Квітне в полі конюшина.
Йде бригада мурашина.
Ця бригада автостраду
прокладає у житах,
через поле і леваду —
автостраду для великих
і малесеньких комах.

Поки буде

Дрізд хвалився на весь ліс:

— Ну й красивий в мене ніс,
кращого ніхто не має,
кращих просто не буває!

Як почув те качконіс,
розсміявся в ніс дроздові:

— Ось у мене

Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на

Дзвонить дзвоник
на перерву,
залишаєм шумно
клас.
Із каштанів
сонця мерву
вітерець
мете на нас.
Ми
прижмурюємо вічі,—
он ти,

По м’яких
вишневих гілках
скаче сонечко,
мов білка, —
весняна пора!
Біля церкви
кроком-ходом,
величальним хороводом
ходить дітвора.

«Грай нам,

Нарядилась осінь
в дороге намисто,
золоте волосся
розплела над містом,
кольорові фарби
вийняла з кишені,
і малює осінь
жовтим по зеленім…
Здогадатись можна
в