Пісні

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Навстріч потокові,
Загрозливі зигзаги виробляючи,
Ривками рухався
Непоказний і сірий, наче шпак,

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Так хочеться промовить всім:
ДОБРИДЕНЬ.
Сказати ж маю кому –
Весь Косів
Рушив на базар по білому снігу,

Із “Любов у трьох часах”

1
Передчуваючи розсаду тіла,
ти ляжеш в постелі плюща,
що заповзе під ребра білі,
випрощуючи щем;

ти ляжеш в розростях гранати,
що горло

розвісила на баштах тугу
розпустила плач
над мурами Путивля
який звисає на жердках років
і звогчує свідомість

ярославна
розстелила тіло
неціловане непещене
повне

Із “Молитви”

Простели небеса
і закутай нас,
наче в пеленку.

Ми притулимо небо
до щік,
наче ковдру,

й голубизна
закропить нам
очі.

І зануримось,

Йшли. Угледіли. Спинились.
Підійшли. Порозумілись.
Дещо спільне пригадали.
Головами похитали.
Пожурились, повсміхались.
І шляхетно попрощались.
Гарних навчені манер

Іде п’яненький дядько Гай,
Реве городами луна.
А в небі місяць, як медаль,
На всіх одна,
На всіх одна.
Вдома жона душею мліє,
Тихенько плаче край вікна.
А в небі

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Я намалював звичайний огірок,
Наш,
Ніжинський.
Я малював його, проклятого, півдня!
Пастеллю,
Вуглем,
Аквареллю…
А в

Від синіх гір Карпатських аж до степів Донбасу,
Я хочу привітати всю Україну нашу.
Із півночі до півдня, із заходу до сходу,
Я шлю свої вітання до рідного народу:

“Вже дуже

Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!
На берег моря туга, в край землі жене,
де океан манить піснями хвиль мене.

Покину стукіт

У Таврії крислаті лаври
й перлини перські в мідних стернах,
У Таврії таврянки й таври
заводять сонну кров в тавернах.

Напохваті отруйні стріли,
гаки — наорлені

Сторукі, триставухі, напівмізкні,
невидимі, зариті в листя.

В листі

все щось відшукують.
І знайдуть. Діло звісне.
(У листя завжди щось не те на мислі).

В. Морозову

Гаряче дерево з півмісяцем і чортом
ми спроквола п’ємо, а три слони пливучі
сховалися у іншу філіжанку;
допоки музикант не скінчить «Parco morto:

Наче зорі ясні засвітились мені
В небі вогнем золотим,
Наче сонце не те в голубій далині
Світить промінням ясним.
Серцю поради нелегко знайти.
Чому ж в тривозі я

Вихопивсь дощик поміж заграв:
чоботи сині, синя сорочка,
сині мелодії понапинав
з неба широкого аж до листочка,
синіми стрілами закресав,
сині листочки дрібно писав —
людям,

Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.

А при багатті хлопці косарі
І комбайнери у спецівках

1. Львівські дахи

В ранішній мжичці
львівські дахи зростаються
у дивовижні форми
і голосниками коминів
заповідають небо;

а під вечір
натягають

Ярині

1.

Стрімкими ріками зелених електричок
ми допливли у Львів;
а в Львові ще безсмертник не зацвів
і все було як звично:
каштани — цвіт згребли у тисячі