Пісні

Гальмуються реформи. І нема
Чим змазати ресори і колеса.
Блукає межи соснами трьома
Народ наш при бубнових інтересах.

А козирі – в чиїх вони руках,
Помічені чиїм таємним

Все більше телефонних номерів
Обрамлюю печалі чорним кольором…

Іще один, згорівши, дозорів…
Іще комусь, зашкаливши, зашкодило…

Тепер в етері друг дитинства зник,
Душею

На ялинку в дитсадок
Мудрий зайчик до діток
Прискакав.
Він веселих їм казок
Про звіряток і пташок
Розказав.
Запитали вуханя:
— Ой ти, зайцю-зайченя,

Помиляюсь. А потім караю
Сам себе за негідний вчинок.
І якщо біді не зараю,
До людей іду,
Щоб навчили.

Сльози краплинка бурштинова
Спливла-скотилася з-під вій,
І вмить відбилися у ній
Трагічна тиша вечорова,
Зірок золотобджолий рій,
Мій жест різкий,
Нещира мова,
І вітру

1
І треба ж отак негадано,
І треба ж так несподівано:
Кораблик мого захоплення
В очах твоїх загубивсь!

Куди ж ти поплив, кораблику,
Куди ж ти отак, без компаса,
Без

Я привчав себе, непокірного,
жити поповзом, напівподиху,
упівголосу: чув я шкірою
небезпечність малого подвигу!

Ти – колгоспник, тож двигай вилами,
самознищуйся самовіддано

На носі чорнило,
На шапці чорнило —
Немов їх чорнильним дощем покропило.
На кожній долоні
написано: «Юра».
Скажіть, вам не стрівся такий замазура?
Біжить, підкидає він

Вигнулась диво-райдуга,
Хмар проламавши стіну.
Діво Маріє, радуйся
За Україну!
Діво Оранто, радуйся,
Чаєчко сизокрила,
Що народилась-нарадилась
Проукраїнська

А вже на моєму балконі
Христосаються віки,
І мати моя в сонцесяйній короні
Розписує райдугою писанки.
Я сплю наяву при іконі,
На покуті долі мовчу,
І спогади-марення-сни

І знову йду на про́весні полями:
Вода іде:
В очах співає й вогко, війно тане
Во́дяний день…

І знаю я: із піснею Комуни
Я перейду поля й тисячоліття,
В полях пісень

“Ой, тумани мої, розтумани…”
Мо, одразу піти в партизани
в приайдарські ліси?.. В комишах
запаніє душа.

I
О гуркіт потягів вночі
З Торонто в Орегон,
Із Йокогами в Йо-Кай-Чі,
З Берліна у Ліон.

Озір озера, гори гір
Минають, мов у сні,
Свистять сифони. Ступирі

Пісенька I
Присів на царинці — молодь обступила,
Як цвіточку пчоли, а старшина сіла.
І вийняв бандурку, і обтер полою,
І став ї строїти, і повів рукою
По струнах

(До Юлії…)
Слухай і вір щирим словам!

Чи знаєш, люба, що твій погляд ясний?
То райський кущ, де щастя розцвітає,
І перед ним похмура дума гасне,
Сумне

Ф. А. Владимирову

“Так линуть хвилі пісні з ніколи не відкритих джерел”
(Шіллер)

Од Сосни до Сяна вона протягнулася,
До хмари карпатської вона доторкнулася,

З В. Шекспіра

Пісня Дездемони

Ой вербице зеленая,
Вербонько моя!
Під вербою зеленою
Дівочка сиділа,
І бідную головоньку
Долі похилила.

(З чеського)

Ішла моя мила
По ягідочки
В зелені гайочки,
Та й застромила
Тернову шпичку
В біленьку ніжку.
Ніженька стала
Дуже боліти,
Не зможе мила

Як загориться-закипить
Червоним гартом сонний гай,
Пiди пiд лоно вiт сумних
І тихим серцем нагадай
І пiсню ту, що пролунала,
І ту струну, що не дограла,
І муки дум, якi ти

Надгірна ніч. Холодні роси.
Безмовні привиди — колоси.
Сайгак над прірвою кричить…
Моє багаття миготить,
Моє багаття догора —
Глуха північная пора.
Дзвенить ноктюрном