Пісні

Став говорити
Осел свині:
— Люблю я квіти,—
Вони смачні!

Свиня ослові:
— Хро-хро! Авжеж!
У них чудове

Коріння теж!

— Де ти завозилася?
Де ти забруднилася?

— Я в калюжі з сонечком
Гралася в долонечки!

Від вовка тікали
Три барани.
Ледве домчали
До гурту вони.
Могли б барани
Вбити вовка рогами,
Коли б барани
Не були баранами!

Нехай моє серце кліщами шматкують.
Нехай підбирають всі скарби надій, —
Тебе, люба Пісне, вони не вгамують:
Співай і радій!

Най всюди шумують шалені буруни,
Най люто зривають

Мов білі морквинки ясні,
Бурульки висять весняні.
З-під снігу земля вигляда.
І капає тала вода:
Кап-кап!
Кап-кап!

Вітерець-летунець прилетів,
Він вісті приніс із

Хвіст трубою, спритні ніжки –
Плиг із гілки на сучок! –
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.

В неї й очі, мов горішки,
Кожушинка хутряна,
Гострі вушка, наче

Ой криниця на лужку,
На зеленім моріжку.
Всюди квіти, резеда,
Лопухи та лобода.

Для малого поросяти
Лободу ми будем рвати
З лопушиного листа
Вийде чашка не

Забруднились поросята,
Почали ми їх купати.
Мили, мили, мили, мили –
Аж вони почервоніли:
Мабуть, соромно зробилось,
Що були так забруднились.

Узялася я до діла
Пластилін в руці змісила.
Подивися-но, дружок:
Вже готовий колобок!

Він і ротик має –
Тільки не співає…
Дуже я ліпить люблю!
Я ще й вовчика

Я на вас, на ваших очей сліпоту
Розпалю стотисячні блиски.
Я з погорди болючих бичів наплету
На гелотів рабів від колиски.

Я прийшла поклонитись історії краю свого.
У цій тиші врочистій і зелені буйно весняній.
Бачу долю близького далекого мого,
Я, маленька частинка його, вже давно тут ніким

Як весні раділа
Кожна людська хата, –
До людей зближались
Великодні свята.

Готувались люди –
І дорослі, й діти:
Як же то найкраще
Їх собі зустріти.

У Маринки

Літає бджілка по леваді.
Літає бджілка по саду.
А день – по вінця повний зваби,
Комусь на щастя чи біду.

А бджілка день у день в роботі.
Таке життя вона вела.
Її пресяйна

З молдовського фольклору

Качечка лапата
Замітає хату,
Качур жовтоносий
Сміттячко виносить,
Горобці не спали –
Хмизу назбирали,
Курка на ряденце
Сіє

Кажуть люди: «На здоровля
Серце пісні відчини…».
Теребовля, Теребовля,
Цвіт ясний Галичини.
І дівчина край потоку,
Чи задумана, чи ні…
Полюбили карооку
Три легіні

У мами доня з рожевим личком.
В білявих кісках – дві сині стрічки.
Співає доня, неначе пташка.
А працьовита! Як та мурашка!
Танцює доня – немов пір’їнка.
Каже всім доня: “Я –

Зима, зима,
Сніжок злітає.
Пташок нема,
Лише горобчик кружеляє.
Цвірінь — сідає на ріллю,
Мене із хати викликає.
І я горобчика люблю,
Бо він від нас не відлітає.

Пиріжечки, пиріжки,
Має кожен два ріжки.
Надкушу один ріжок…
Ой смачненький пиріжок!

По тонкім льоду —
Гу-ду-ду-ду-ду-ду…
Під льодом десь дударики,
Дударики гудуть.

На ковзанку іду —
Гу-ду-ду-ду-ду-ду…
Черевички від незвички
Ковзають по льоду.

А

Печу, печу папку,
Саджу на лопатку.
Печу, печу калачі —
Рум’яніють у печі.

Скоро, скоро на обід
Прийде татко, прийде дід.
Я їм папку покажу,
Я їм весело