Пісні

У гаю падолистом черленим
Стелять путь чорнокорі дуби,
Щоб ішов я дзвінким і натхненним
Сурмачем і звитяжцем доби.

Щоб не падав од лютої муки,
Кожним серця ударом

Повз бульвари та будинки
Через місто,
З краю в край,
До зупинки Западинки
Дзеленчить, біжить трамвай.
Дзінь!
Зупинка Западинка!
Хто прибув? Мерщій вставай!
Стоїмо

Та се ж грудка з небесних зірок!
І насправді образилась ти?
Се просохне… І се ж — серебро!
Дай я витру тобі, ходи…

Білі зірки падають з неба,
Зірки з неба — під ноги

Ця розхристана фігура —
Це Данилко-нечепура.
Здавна ножиці та мило —
Вороги цього Данила.
Щітки він боїться — страх,
Від води аж щулиться.
Весь у крейді, в

В мороці неладу, в пітьмі підлот —
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі!

Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому

Промова Гриця Крикуна
Була рішуча й запальна:
— Що ж, хлопці, ясно і малому,
Яка вага металолому:
Лом взагалі — це бруд в дворі;
Лом загалом — це трактори!
Тож взагалі і

На порожньому подвір’ї
У веснянім надвечір’ї
Домовлялися юннати
Дружно двір озеленяти:
Ми скопаєм
Шмат землі:
Ось — лопата,
Ось — граблі.
Тут розкрилиться

. . . . . . . . . . . . . . .
Лютим, жорстоким дзвоном
Видзвонює сталь.
Скрикує льодом червоним,
Холоне Звіздаль.
Кулі до чол — як бджоли,
Шабля руба.
Солить сніги і

Ким це намальовано
На вікнах срібний сад?
Ким це заціловано
Лиця у дівчат?

Хто це улаштовує
З криштальної гори
Сковзання санковеє,
Баль для дітвори?

Тимко не любить букви «К».
Береться Клава за Тимка.
Сідає вдвох з Тимошею,
Пояснює, упрошує.

— Тимошенько, Тимошечко,
Давай попишем трошечки!

Ось тут натискуй до

Я не дуже набожна людина,
Та молитвенно хочу сказать:
— У цій жінці живе Україна,
І повз нас її птиці летять.

Приспів:
В небі світлому,
Поза хмарами,
Сиві

Для онука, діда й киці
в’яже баба рукавиці…
Скільки ж то — ну, хто підкаже?
рукавиць тих баба зв’яже?!
Нам Тарасик відповість:
— Рукавичок буде…

Шість

Чорний жук
очима
блима:
чує кроки
за плечима.
Дуже хороше йому
по землі ходити!
Він не хоче,
чуєш, хлопче,
у коробці жити!

Гей, Карпати,
гори сині,—
сизий беркут
на вершині.
В джерелі
бурчить буркут:
— В жмурки гратись
гарно тут!

Годину стою на березі
без радості
і без горя.
На пляжі грається дівчина,
ловлячи гриву моря.

Хотів підійти — не наваживсь,
гукнув — а слова згубились.
І

Я назавжди тому охмелів,
що я пив-випивав до дна
сині келихи вечорів
молодого вина.

Розбродилось вино молоде,
і шумить, і шумить голова,
кажуть люди: закохано йде,
а

Під кущем у ступі вовк
на кулешу просо товк.
А вовчиця над коритом
просівала просо ситом.

Вовченятко біля тину
кличе одуда в гостину.
Одуд каже: — Ду-ду-ду!
Я до

Я — горобчик, ців-ців-ців,
Я на маківку присів,
А довкола маківоньки
Золотаві голівоньки,
Всюди листячко зелене…
Вчіться цівкати у мене:
Ців-ців-ців!

Ніс Івасик у руці
різнобарвні олівці.
Біг Івась за дідом
слідом
і спіткнувся на толоці.
Дід до внука повертає:
— Що тут сталося?—
питає.
А Івасик

Я мамі
хмаринку дістану
із неба,
щоб дощ — під рукою,
коли його треба.

І вітра,—
щоб в кованій
схований скриньці
з ключем чарівним
на шовковій