Пісні

(Після народної казки)

Чи то сокіл пташку жене?
Чи то буря хмару несе?
Чи люта джума летить?
Ні!.. То козак конем садить!

«Гуляй, вороненький, гуляй,
Врага

Закутай лампу шовковим папером,
лягай на м’яких килимах.
Дивись у сині очі тим химерам,
що притаїлись по кутках.

І вже ростуть до хмар стрільчасті вежі,
де щастя дзвонами

Синові

О, сину мій, тобі на спину
важкий тягар кладе Господь.
Пишайся ним: ти нині
почвари йдеш збороть.

Твердий ти будеш і упертий,
як струм води, що

Десь на морі є острів співучих сирен,
де не ждуть мандрівця світосяйні оселі
де з води гостроверхі підносяться скелі,
що моряк ще не дав їм і жадних імен.

І на морі десь є

1
Повік гойдатися б на хвилях
під голубим вітрилом снів.
За обрієм в обіймах непоборних
гарячий день зомлів.

Коли у ритмі білої нестями
гуде сп’янілий вир годин,

1
Наметами квітучими рясніє
Твоїх вишень весняна заметіль.
І, мов дитя, на білих грудях хвиль
Тебе гойдають чорні буревії.
Але вже око змружене крізь вії
Зорить за обрієм

На цій галяві так, немов у раї:
літають тихо бджілка і оса.
А я котрусь гукну і поспитаю:
— Чи гарно на мені блищить роса?

Чорна злива стояла стіною:
Страшно й сумно було в тій порі!
Та усмішкою ніжноясною
Засміялась Веселка вгорі.

Затремтіла у розпачі злива —
І розсипалась чорна імла…
А

Жоржик-коржик
пиріжок
як прискочить
на лужок!
Всіх дівчаток налякав
і п’ятами накивав!

1
Була весна. Про сніг колишній
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п’ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам

Синичка сіла на поміст —
цвірінь, цвірінь, цвірінь! —
і заспівала жартома:
цвірінь, цвірінь, цвірінь!

Насипать солі б їй на хвіст!..
Цвірінь, цвірінь, цвірінь!
Підкравсь

Затихнув гомін.
В залі згасло світло,
і, враз заполонивши всі чуття,
розсунулась завіса…
І розквітло
життя — мов казка,
й казка — мов життя.
Відкритими очима і

— Цвінь-цвірінь!
— Добридень, пташко!
— Цвінь-цвірінь!
— Весна прийшла.
Прокидаються комашки
від весняного тепла.
— Цвінь-цвірінь!
Сідай на бильця…
—

Взяла соломинку
маленька Маринка,
в намилену воду
вмочила кінець,
а потім дмухнула
в оту соломинку,
і бульбашку мильну
поніс вітерець.

Виблискує

Стоїть собі годинник
на столику у нас,
години та хвилини
відстукує весь час.
Його блискучі стрілки
не спиняться ніяк,
і завжди чути

То казка довго кажеться… А правда
собі тихенько ходить між казок…
На березі палили ми багаття
із віниччя торішнього… Текла
про се про те розмова… Вечоріло,
і холодком тягнуло

З Кайсина Кулієва

Ти пишну косу розплела свою –
Нараз війнули пахощі на мене
Прив’яле сіно і трава зелена.
Ти пишну косу розплела свою.

Ти пишну косу розплела

З Леоніда Татаренка

Сплять під зорями хлопці в полях,
там, де вітер густий і полинний.
Їм сімнадцять! –
берези шумлять.
Їм сімнадцять! –
шумлять

1
Ячали лебеді. Ячали.
Чого тужили чи за ким?
А на Дніпрі старі причали
окутались у пил і дим.
Човни шугали. Люди бігли,
котився місяць в пащу дна…

Струни зрячі, вічні струни
Ти торкнеш рукою –
Попливе вкраїнська пісня
Та й Дніпром-рікою.

Хвиля пісні – вища й краща,
То лагідна знову…
Ой Тараса думи віщі –
Для душі