Петро Ребро

Дурний Осел навчивсь
писать хвостом —
І накарлюкав мемуарів том.
В тих мемуарах
досвідом діливсь,
Як він, Осел,
хвостом писать навчивсь.

До корчми прийшов Назар,
Лаву окульбачив.
— Я тебе, — кричить корчмар, —
Вже сто літ не бачив!

Посміхнувся той в одвіт:
— Видить вседержитель,
Якщо правда, що сто

Здибав пан десь козака
I питає строго:
— Скільки б дав за вояка?
Грізного такого?

Той поглянув, покректав
(Затаїв пан подих),
Ні сказав, як відрубав:
Рівно сотню

Добру вибравши рибину
(Наче кабанця),
Відійшов, розкрив торбину,
Просить продавця:

— Кинь мені, будь ласка, сома,
Щоб я право мав
Говорити жінці дома,
Що його

Пан якось народу
Бовкнув спроквола,
Що не бачив зроду
Справжнього осла.

Кашлянув єхидно
Січовик Хома:
— В пана, очевидно,
Дзеркала нема?

Обступили всі Микиту.
Крики: «Жах! Що бачу!»
А той дудлить оковиту
З казана — гарячу.

На галявині — багаття.
Зілля закипає.
А Микита: — Будьмо, браття! —
І окріп

Шляхтич хвалиться дружині,
Як він бився з козаком:
— Він мене кийком по спині.
А я його — кулаком!

Ні, не вдався я до втечі,
Знов у битву — напролом:
Він мене кілком у

1

Щоб чоловік любив свободу
І пісню, що співала мати.
Щоб за отецький край охоче
Міг живота свого віддати.

2

Щоб шаблю добре вмів тримати
І не давав нікому

У Сірка якось пита
Пан один пихатий:
— Не набридло все життя
Шаблею махати?

А Сірко: — Охоче я
Став би до орала,
Якби пана-глитая
Холера забрала!

Козацького сліпого кобзаря
Якоїсь схопили стражники брутальні
І притягли до грізного царя,
Що ніжився собі в опочивальні.

От цар і каже: — Співи я люблю,
Довкола ж чую лиш

— Якщо стріла впаде додолу —
Іду я до корчми.
Якщо на клуню чи стодолу —
До любої куми.

Якщо ж опуститься на хмарку
І буде там лежать,
Забуду любощі і чарку —
Піду я

Лежить козак у курені
І мріє на світанні:
— Найбільше до смаку мені
Вареники в сметані.

Люблю я також галушки
Всім уминати миром.
Іще смакують пиріжки
Із вишнями чи

Доводив пан січовикам:
— Ми вояки хороші:
За честь воюємо, а вам
Одне лиш треба — гроші!

— Ти, — козаченько одвіча, —
Про честь не згадуй всує:
Кому чого не

— Якби я знав, — зітха Гаркуша, —
В якім поході у бою
Віддам я Господові душу,
Складу голівоньку свою!

— І що ж зробив би ти? — озвався
Із куреня бувалий дід.
— Як що? —

До ставка Микита диба.
Раптом — козаки.
— Ти куди?
— Ловити рибу.
— Де ж твої вудки?

Сум у погляді Микити:
— Снасті в мене є,
Та навіщо їх носити,
Якщо не клює?

Батогів і свист, і ляскіт:
По шляху уздовж ріки
Пан прямує на колясці,
А назустріч — козаки.

Галасує пан пихатий:
— Геть з дороги, бо приб’ю!
Всяким дурням, слід би

Отака біда козацька!
Стогне неборака:
Поламав ребро — зненацька
Скинула коняка.

Друг клопоче біля нього
(З лісу нагодився):
— Що ти стогнеш? Дякуй Бога,
Що зовсім не

Упіймали ляхи козака Панібрата
(Відлучився провідати дівчину Галю)
Й репетують щосили: — Скарати схизмата!
Посадити на палю! Посадити на палю!

— Що ж, я згоден, — говорить козак

Вже не знаєм, де та як
З пекла втік один козак
(Ну, не хуліганство?).
Пан стрічає
І питає:
— Як там наше панство?

— Ет, пани — як і пани!
Посідали в казани
І біди

Якось брів панок-п’янюга
Мимо винокурень.
А з вікна йому папуга:
— Дурень! Дурень! Дурень!

Підійшов панок до клітки,
Сам себе питає:
— Звісно, дурень, але звідки
Про