Петро Ребро

Кіт Собаці каже ранком:
— Чи ти з буди впав?
День і ніч дереш
горлянку —
Тільки гав та гав!
Чи тебе кусають блохи?
В чому тут секрет?
— Хочу я підвищить трохи
Свій

Гриць на Київ задивився
І говорить Саві:
— От краса, що я родився
Не в якійсь Варшаві!

— Так то ж, кажуть, місто файне.
— Дай шепну на вухо:
Там, чував я,

До корчми прийшов Назар,
Лаву окульбачив.
— Я тебе, — кричить корчмар, —
Вже сто літ не бачив!

Посміхнувся той в одвіт:
— Видить вседержитель,
Якщо правда, що сто

Здибав пан десь козака
I питає строго:
— Скільки б дав за вояка?
Грізного такого?

Той поглянув, покректав
(Затаїв пан подих),
Ні сказав, як відрубав:
Рівно сотню

Потьомкін-граф, пішовши «у народ»,
Хваливсь перед козацтвом паки й паки:
— Погляньте, скільки в мене нагород!
Таке вам і не снилось, гультіпаки!

Між іншим, в цьому зиск великий

Панок, зі сну ледь-ледь продерши очі,
Нагримав на старого козака:
— Чого ти тут блукаєш серед ночі?
— Та, — каже той, — шукаю віслюка.

— Тут зроду не було твого ослиська.
Не

Обступили всі Микиту.
Крики: «Жах! Що бачу!»
А той дудлить оковиту
З казана — гарячу.

На галявині — багаття.
Зілля закипає.
А Микита: — Будьмо, браття! —
І окріп

Шляхтич хвалиться дружині,
Як він бився з козаком:
— Він мене кийком по спині.
А я його — кулаком!

Ні, не вдався я до втечі,
Знов у битву — напролом:
Він мене кілком у

1

Щоб чоловік любив свободу
І пісню, що співала мати.
Щоб за отецький край охоче
Міг живота свого віддати.

2

Щоб шаблю добре вмів тримати
І не давав нікому

— Чи з глузду ти не зсунувсь ненароком? —
Омелько у товариша пита. —
Чом на коня не тим сідаєш боком?
Хто ж їздить так — обличчям до хвоста?

— І ти про це! — козак з досади

Погукав сусід Івана,
Білі зуби скалить:
— Чи давно твоя булана,
Як чортиця, палить?

Той аж витріщивсь: — Кобила?
(Що це він варняка?).
Де ти бачив, щоб смалила
Люлечку

Козацького сліпого кобзаря
Якоїсь схопили стражники брутальні
І притягли до грізного царя,
Що ніжився собі в опочивальні.

От цар і каже: — Співи я люблю,
Довкола ж чую лиш

— Якщо стріла впаде додолу —
Іду я до корчми.
Якщо на клуню чи стодолу —
До любої куми.

Якщо ж опуститься на хмарку
І буде там лежать,
Забуду любощі і чарку —
Піду я

Виступа козак Бурулька:
— Товариство, слухай річ!
Хто мені поверне люльку,
Буде мати могорич!

Здивувався парубійко:
— Хтось поцупив? Дивина!
І коштовна

Просить Кіндрата дідок
(Вибрав на ринку він крам):
— Грошей позич, землячок!
Мудру пораду я дам.

Дав йому гроші Кіндрат:
— Ну, а порада твоя?
— Не позичай

— Якби я знав, — зітха Гаркуша, —
В якім поході у бою
Віддам я Господові душу,
Складу голівоньку свою!

— І що ж зробив би ти? — озвався
Із куреня бувалий дід.
— Як що? —

До ставка Микита диба.
Раптом — козаки.
— Ти куди?
— Ловити рибу.
— Де ж твої вудки?

Сум у погляді Микити:
— Снасті в мене є,
Та навіщо їх носити,
Якщо не клює?

Якось десь хтось колись питав
У козака Нетудихати,
Чи він письменний, чи, мовляв,
Зумів би книжку прочитати.

— А хтозна, — відказав на те
Козак. — Брехати я не

Ішов із собакою пан,
Бундючний, із пикою сонною.
Навстріч — запорожець Степан:
— Куди це ти тягнеш хавронію?

— Ти що? Протри очі, ду-рр-ак.
Не бачиш, що йду я з

Упіймали ляхи козака Панібрата
(Відлучився провідати дівчину Галю)
Й репетують щосили: — Скарати схизмата!
Посадити на палю! Посадити на палю!

— Що ж, я згоден, — говорить козак