Петро Ребро

1

Щоб чоловік любив свободу
І пісню, що співала мати.
Щоб за отецький край охоче
Міг живота свого віддати.

2

Щоб шаблю добре вмів тримати
І не давав нікому

У Сірка якось пита
Пан один пихатий:
— Не набридло все життя
Шаблею махати?

А Сірко: — Охоче я
Став би до орала,
Якби пана-глитая
Холера забрала!

Козак узяв свою рушницю
І ну стріляти коло гаю.
Сусід пита:
— Що робиш, Грицю?
— Ти що, глухий? Вовків лякаю.

Товариш витріщив очиська:
— Пройшов я з краю і до краю

Щось журиться козак Непийвода.
Обвисли вуса, посмутнів весь лик.
— Захворів?
— Ет, хвороба — не біда.
Ще гірше сталось! — каже січовик.

— Можливо, десь кресало загубив?
—

— Чи з глузду ти не зсунувсь ненароком? —
Омелько у товариша пита. —
Чом на коня не тим сідаєш боком?
Хто ж їздить так — обличчям до хвоста?

— І ти про це! — козак з досади

Погукав сусід Івана,
Білі зуби скалить:
— Чи давно твоя булана,
Як чортиця, палить?

Той аж витріщивсь: — Кобила?
(Що це він варняка?).
Де ти бачив, щоб смалила
Люлечку

Лежить козак у курені
І мріє на світанні:
— Найбільше до смаку мені
Вареники в сметані.

Люблю я також галушки
Всім уминати миром.
Іще смакують пиріжки
Із вишнями чи

Доводив пан січовикам:
— Ми вояки хороші:
За честь воюємо, а вам
Одне лиш треба — гроші!

— Ти, — козаченько одвіча, —
Про честь не згадуй всує:
Кому чого не

Козаку — корчмар пикатий:
— Не збагну лишень,
Що тобі подарувати
В народження день?

Той обняв його за плечі:
— Якщо друзі ми,
Подаруй мені на вечір…
Ключі від

Джура цупить козака
За червоні шаровари
(Бо давав він хропака):
— Ой, біда! Ідуть татари!

Той прочунявся й пита:
— А багато, джуро, чуєш?
— Кажуть, що не менше ста!
—

Виступа козак Бурулька:
— Товариство, слухай річ!
Хто мені поверне люльку,
Буде мати могорич!

Здивувався парубійко:
— Хтось поцупив? Дивина!
І коштовна

Просить Кіндрата дідок
(Вибрав на ринку він крам):
— Грошей позич, землячок!
Мудру пораду я дам.

Дав йому гроші Кіндрат:
— Ну, а порада твоя?
— Не позичай

Батогів і свист, і ляскіт:
По шляху уздовж ріки
Пан прямує на колясці,
А назустріч — козаки.

Галасує пан пихатий:
— Геть з дороги, бо приб’ю!
Всяким дурням, слід би

Отака біда козацька!
Стогне неборака:
Поламав ребро — зненацька
Скинула коняка.

Друг клопоче біля нього
(З лісу нагодився):
— Що ти стогнеш? Дякуй Бога,
Що зовсім не

Раз Потьомкін грозив козакам:
— Постривай, запорозтво погане!
В Миколаєві зводжу я храм,
Та такий, що до неба дістане.

А дзвіниця! Якщо в її дзвін
Дзвонарі вдарять раз а чи

Козака козак притиснув:
— Слухай, добрий чоловіче.
Ми ж знайомі, щоб я скиснув!
Ти, скажи, бував на Січі?

— Ні, не був, — той аж поклявся,
Чесно дивиться у вічі.
—

Якось десь хтось колись питав
У козака Нетудихати,
Чи він письменний, чи, мовляв,
Зумів би книжку прочитати.

— А хтозна, — відказав на те
Козак. — Брехати я не

Ішов із собакою пан,
Бундючний, із пикою сонною.
Навстріч — запорожець Степан:
— Куди це ти тягнеш хавронію?

— Ти що? Протри очі, ду-рр-ак.
Не бачиш, що йду я з

Упіймали ляхи козака Панібрата
(Відлучився провідати дівчину Галю)
Й репетують щосили: — Скарати схизмата!
Посадити на палю! Посадити на палю!

— Що ж, я згоден, — говорить козак

Якось брів панок-п’янюга
Мимо винокурень.
А з вікна йому папуга:
— Дурень! Дурень! Дурень!

Підійшов панок до клітки,
Сам себе питає:
— Звісно, дурень, але звідки
Про