Павло Глазовий

Докоряє дід онуці:
— Дивні нині діти.
Розучилися дівчата
Навіть червоніти.
А колись були дівчата
Дуже соромливі.
Скажеш слово — червоніли,
Як той мак на ниві.
А

Пасажир лягає спати й каже провідниці:
— Збудіть мене на станції Глибокі Криниці.
В мене нерви не в порядку, так ви пам’ятайте.
Як вставати не захочу, за ноги стягайте.
Якщо буду

В казарму входить генерал, а там нема нікого,
Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
Оглянув ліжка генерал — порядок ідеальний.
— Ви хто? — солдатика пита.
— А хто ж іще?

У неділю ми на цвинтар
З сусідом ходили.
Як у нас навчились гарно
Оформлять могили!
Там граніт з лабрадоритом,
Постаменти різні,
Барельєфи мармурові,
Огради залізні.

Є у мене телевізор,
Дуже гарна штука!
Тут і фільми, тут і п’єси,
Тут тобі й наука.
Увімкнув оце недавно —
Немає картини.
Сидить диктор, розказує
Останні новини,

Раз бабуся в піст великий
Сиділа сама.
“Ніхто, — дума, — не побачить,
Нікого ж нема.
Відламаю шмат ковбаски
Та тихенько з’їм”.
Раптом блискавка як блисне!
Як торохне

— Поздоров мене, браток!
Каже Федір гордо. —
Я учора встановив
Справжнього рекорда.
Триста метрів прошмаляв
Десь за півхвилини —
Мотоцикла перегнав
І автомашини.

Очі — гудзики скляні.
Ніс — неначе кнопка.
Перед вами, як живий,
Ромуальд Коробка.
Ромуальд — єдиний син
В доброї мамаші.
Прийде літо — цілі дні
Смажиться на пляжі.

Чоловік аванс одержав,
Здибався з дружком
Та добряче й причастився
Прямо під ларком.
І п’янющий, як то кажуть,
У дрезину, в дим,
Він побрів у дитсадочок
За синком

У саду у падишаха
Для закоханих сердець
Дивну пісню про кохання
Уночі співав співець.
Був і недруг там поетів,
Причаївся в темноті.
А слова лились, іскрились,
Наче

Продає новий пейзаж на базарі Сава:
По зеленому ставку жовтий лебідь плава.
— Хто картину купить, хто? — покупців він кличе.
Підійшов якийсь дідок і троячку тиче.
Сава злиться: —

Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.
— Де ти, дівко?
Принеси мені води. —
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди… —
Раптом грюк —

У годину вечорову, тиху та прекрасну,
Дві бабусі розмовляють про молодь сучасну.
— Нині молодь, — перша каже, — квола й дрібнувата.
І хлоп’ят високих мало, і низькі дівчата.
А

Запросив директор школи
Це вже в котрий раз! —
Матір лобура, що ходить
У десятий клас.
— Угамуйте свого сина,
Вчора ваш Петро
Семикласницю затиснув
І зламав ребро.

В гості дівчинка прийшла
До своєї тітки.
Про новини торохтить
Весело і швидко:
— А ви знаєте, Панько
Вчора оженився,
Жінку взяв собі таку,
Наче з глузду збився.
Ну

— Ти, — говорить жінка Гнату, — доки оженився,
Забивать дівчатам баки здорово навчився.
Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
Двох лишити примудрився з дітками малими.
А

Дід умер. Попа бабуся
В хату запросила,
Сама сіла біля діда
Та й заголосила:
— Ой склав же ти свої ручки,
Заплющив же очки…
А ти ж любив огірочки,
Любив огірочки.

Жили собі, поживали Улита й Микита.
Росла у них гарнесенька доня Маргарита.
Раз Микита і Улита з дуру завелися
І до суду розлучатись разом подалися.
Прочитав суддя заяву та й пита

Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м’ясо,
Яйця на базарі.
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.

Мені хоч очі зав’яжіть,
Я і вночі знайду
Старий кар’єр, де батько мій
Довбав колись руду.
Я змалку знав, які важкі
Вкладаються труди,
Щоб крізь каміння і жорству