Павло Глазовий

Десь у клубі виступав
Лектор зі столиці.
Вчив людей, як піднести
Урожай пшениці.
Як з’ясована була
Істина остання,
Лектор звично запитав:
В кого є питання? —
До

На розпеченому пляжі
Лає даму дама:
— Та яке ж це виховання?
Та яка ж ви мама?!
Та скажіть же ви що-небудь
Вашому синочку —
Він же кидає грязюку
На мою сорочку.
—

У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

— Ти чого це, — каже Клим
Вусаню Єгору, —
То опустиш вуса вниз,
То закрутиш вгору?
— Вуса в мене, друже мій,
Це такі сигнали:
Хочу випить — вуса вниз.
Випив — дибом

Узяв собі старий дурень молоду дружину,
Пожив тиждень та й не може розігнути спину.
Поцілує молоденьку, погладить, мов кішку,
Та й лягає спочивати на окремім ліжку.
Жінка шепче: —

Йшов професор і зайшов у якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів свою випускницю.
Привітався і сказав: — Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село вам дали призначення.
— Але ж

Прийшов студент четвертий раз складати сопромат.
Хвилин п’ятнадцять щось молов — і все було не в лад.
Професор мовив: — Ну, гаразд, поставлю трійку вам. —
Студент на місці остовпів,

— Я оце в газеті, синку,
Про таке читаю,
Що папір в країну нашу
Завезли з Китаю.
Так виходить, що паперу
Не було до того.
Як обходились учені
В ті часи без нього?

Розмовля онук маленький з дідусем Семеном.
— А я знаю, а я знаю! Ви були спортсменом.
— Та від кого ж ти дізнався,
— Від бабусі діду.
Я підслухав, як бабуся казала сусіду,
Що

Двісті літ стояла церква та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках її оглядала.
Зайшла баба до музею, цілує ікони,
Відважує на всі боки низенькі поклони.
Біля виходу картину

Як почав начальник главку “видавати” анекдоти,
Розсмішив своїх підлеглих, всі іржуть, як ідіоти.
Лиш один стоїть скривившись, треться-мнеться біля столу.
— А до тебе не доходить? —

— Мав я, куме, собача —
Ну, на всю округу!
Узнавало по очах
Злодія, хапугу.
Як зустріне десь того,
Хто хапає, краде —
Загарчить, аж зашкварчить,
Тут же і насяде.
—

Як женитися задумав Панько Костомаха,
Прителющилась до нього тітонька Домаха.
— Ти бажаєш оженитись? Це хороше діло.
Бери собі Куцу Феньку, розписуйся сміло.
— Та нащо мені та

Хлопець виїхав служити у далекий край
І коханій пише звідти: “Жди мене, чекай!
Я тебе не забуваю, не забудь і ти.
Я не можу надивитись на твої листи.
Навіть марки відриваю і цілую

Тримав папугу добрий чоловік,
Він провозився не один з ним рік,
Дресирував.І телепень носатий
Навчився трохи лапою писати.

Тепер папуга пише так:
«Хазяїн мій дурак, І брат

Днями цілими в люстерко заглядала діва:
Підмальовувала справа, підправляла зліва.
Батько злився: — Фарбуватись — ти одне лиш тямиш…
Та сидиш на шиї в мене. Краще б вийшла

Старшина бабусю лає:
— Сорому не маєте.
Ви чого ото з трамваю
На ходу стрибаєте?

А бабуся з переляку
Жалібно захлипала:
— Та хіба ж то я стрибала?
Я, синочку,

— Я зважилась, — каже вранці
Молоденька кудла. —
Порівняно з учорашнім
На кілограм схудла.

Мама дивиться ласкаво
На дитя кохане:
— Як намажешся, голубко,
Все на

Ходить прапорщик Задранцев
По казармі вранці.
Пильним оком оглядає
Хлопців-новобранців.

— Фамілія?
— Давимуха.
— А твоя?
— Петренко.
— А как твоя фамілія?
—

На базарі дядько п’яний зуби вискаля.
— Наваліться, громадяни! Продаю кроля. —
Літня жінка м’ясо нюха.
— Хай боронить бог…
Скільки днів уже минуло, як цей кролик здох?
— Ти