Павло Глазовий

Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися, — кажу.
Кум же

Виграв дід автомобіль,
Вивчивсь на шофера
І боїться над усе
Міліціонера,
Бо порушив десь права,
Як летів під гірку,
І пробив йому сержант
У талоні дірку.
Раз до

Діда Ялисея
Запитав хлопчак:
— Поясніть, будь ласка,
Чом це воно так?
Бачив я в музеї
Пушкіна портрет:
Білою пір’їною
Пише щось поет.
Через це я й думаю:
А

Міліція «Запорожця»
На шляху спинила
І покликала до себе
Дядька-здоровила.
Дали дихнуть у пробірку —
Не п’яний неначе.
— А чого ж машина ваша
По дорозі скаче?
Ви

Де ж та правда?
Жила колись на Вкраїні
Легендарна жінка —
Геніальна поетеса
Леся Українка,
їй лиха дісталась доля:
Мучилась, хворіла
І ще зовсім молодою
В муках

Йде увечері Явдоха
З кухні заводської,
Пре каструлю здоровенну
Мимо прохідної.
Вахтер Фока Недрімайло
Пита у Явдохи:
— Що несеш ти у каструлі?
— Сироватки трохи.
—

Баба внукові говорить:
Все то вигадка пуста,
Що людина вийшла з мавпи,
Бо людина ж без хвоста.
Бог зліпив людину з глини,
Це вже істина-таки…
А чому ж,— питає хлопчик, —

Повернувся першокласник із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.
— Що з Тобою, мій синочку? — засміялась мати. —
Та невже ти в школі носом учишся писати?
—

Кричить дядько на базарі:
— Гей, хто купить зайця?
Вміє грати на роялі
І на балалайці.
Разом з зайцем продається
Інтересна гуска —
Вміє польку танцювати
І насіння

Десь жив собі дивак один, не показний нічим.
У спорті він п’ятнадцять літ був чином керівним.
Весь час він лижників навчав, давав їм вказівки,
Як їм на лижах слід ходить і як тримать

Ну й причепа, ну й нахаба
Бригадир Данило Сич!
Привезуть солому бабі:
— Став,— гукає,— могорич! –
Коней дасть город зорати
І приставить орача,
А надвечір-грюк! — до хати:

— Народилося дитятко. Мамі радість, татку — теж.
Що з малим робити далі? До попа ж не понесеш,
А оновлених обрядів небагато в нас, на жаль.
Дехто нині пропонує видавать батькам медаль

Не доводилось Пилипу бувать далі Криму,
А недавно взяв путівку і махнув до Риму.
Оглядаючи музеї й різні колізеї,
Він загавився й від групи відбився своєї.
“Зайду, — дума, — в

Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува,

Син-школяр читає книжку. —Тату, таточку! — гука. —
Ось написано тут байка. Це матерія така?
— Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною

Жартували дві подружки
В садку біля хати.
— Ось якби тобі сказали
Твої батько й мати:
— Можеш собі чоловіка
Вибрать з двох одного —
Виходь заміж за лисого
Або за

Крізь чорну скелю світле Джерело
Прозору воду в затінку лило.
А поблизу, серед жоржин і трав,
Фонтан грайливо бризки розкидав
І глузував з малого Джерела,
З його води, що

Біля Галочки Пилип
Муркотів, мов котик:
— Дай я, серденько, тебе
Поцілую в ротик.
Я не бачив ще в житті
Ротика такого:
Горошиночка мала
Не пролізе в нього.

Він

Народила дитинчатко
Легковажна Ада.
Дід онукові не радий
І баба не рада.
— Як же звати його батька?
Федором? Іваном?
Ада дивиться спідлоба
Й каже: — Сулейманом.
—

Повернувсь Кузьма додому. У квартирі — сивий дим
— Хто курив? — питає жінку. — Чи не хахаль твій Максим? —
Загляда в кутки, під ліжка, покривала підійма
І приказує сердито: — Тут