Павло Глазовий

Пішов синок у армію,
Дрібні листи пише:
«Міцно тата обнімаю,
Маму — ще міцніше.
Взяли мене у піхоту.
Прошу маму й тата:
Вишліть сотню карбованців —
Куплю автомата».

Продає новий пейзаж на базарі Сава:
По зеленому ставку жовтий лебідь плава.
— Хто картину купить, хто? — покупців він кличе.
Підійшов якийсь дідок і троячку тиче.
Сава злиться: —

Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м’ясо,
Яйця на базарі.
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.

Боря в батечка живе,
Боря батьків хліб жує.
Все шука роботу чисту,
Хоч не має знань і хисту.
А недавно — дзень! — дзвінок.
Входить з дівою синок.
Діва в модному жакеті.

Показує баба внучці
Священну картинку.
— Оце, — каже, — бачиш ясла,
А у них дитинку?
У ці ясла Христосика
Поклали малого.
Заховали Ісусика
Від Ірода злого.
—

Принесла з базару бабка бублика онучку.
— Я гостинчика купила, — тиче йому в ручку.
Дід схопився: — Де купила? Десь не в магазині?
Дай поглянути, чи можна це давать дитині. —

У природі має місце
Мішанина всяка.
Подружились на подвір’ї
Кіт і злий собака.
Кіт хвалився-вихвалявся:
— Більш не буду нявкать.
Щоб довір’я заслужити,
Буду тільки

Пожалійте, люди, карапуза Сашу:
Дуже він не любить їсти манну кашу.
Каже: — Як пожежником стану я колись,
Потушу пожежі, де б не зайнялись.
Тільки магазина я тушить не стану,

Ще не всі живуть окремо. Є й такі квартири:
Одна кухня, одна ванна, а сімей — чотири.
Якось, вставши серед ночі, молодичка Ася
Зачинилася у ванній, швидко роздяглася.
Раптом

Сусідонька співчутливо сусіда питає:
— Ваша жінка знов хворіє? Це вас не лякає? —
Той сердито відмахнувся: — Нерозумна мова!
Вона мені страшна тільки тоді, як здорова.

Голосистого синочка
Народила мати.
Син підріс та й каже: — Мамо,
Я б хотів співати.
Знаєш ти, яка зарплата
В співака-артиста?
Він одержує по двісті,
А бува й по

Повернувсь Кузьма з роботи,
Освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму
Та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає
Журнали й газети,
А дружина варить, смажить,
Готує

Син-школяр читає книжку. —Тату, таточку! — гука. —
Ось написано тут байка. Це матерія така?
— Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною

Із родильного будинку повернулась мати.
— Тобі, синку, — пита батько, — сестру показати?
— А звідкіль вона взялася? — сердиться хлоп’ятко.
— Нам приніс її лелека, — фантазує татко.

Росла собі Дуся, та й виросла Дуся,
А тій Дусі фортеп’яно купила бабуся.
Тепер ота Дуся ввечері і рано
Все співає й виграває на фортепіано.
Грає-виграває ще й співає Дуся:
—

— Лягай спати вже, онучку, — дід говорить басом.
— Я, як був таким маленьким, лягав з курми разом.
— А онучок зубки скалить: — Як же ви там спали?
Як ви з сідала, дідусю, додолу не

Клим Якимові позичив гроші на машину,
Як говорять у народі, виручив людину.
І набрався ж неборака лиха та мороки!
Той Яким не повертає грошей вже два роки.
Клим до нього

Як у друга у Данила були іменини,
На них Іван не прогавив жодної чарчини.
Довелося ночувати сердезі в Данила.
Данилиха на дивані йому постелила.
Сам Данило ліг на ліжку з кумом

Цілий рік студент провчився
Майже без просвітку
Та й приїхав відпочити
До батьків улітку.
Вклала мати сина спати
З дальньої дороги.
— Глянь-но, що він, — каже батько,

— Все моє, — сказало злото.
— Все моє! — сказав булат.
— Все куплю, — сказало злото.
— Все візьму! — сказав булат.
Так писав поет великий
В час важкий, жорстокий, дикий.